“Весь світ – театр, і люди в нім - актори”! Ось і мене хтось підвисив на ниточки! Усю мене, мою свідомість і волю, мої прагнення і бажання. Хтось керує всім, не я. Вирватись з цього полону не можливо! А чи варто? Кожного дня ми граємо одну і ту ж роль, чудово знаємо всі слова, впевнено виконуємо всі рухи. То де ж гарантія того, що ставши вільними, ми не забудемо слова і не знатимемо як діяти! Але невже не прекрасно говорити, те що думаєш, самому керувати своїми вчинками і волею, кохати не за наказом і плакати не тому, що так написано в сценарії, а тому, що ти цього насправді хочеш. То як вирватись з цього театру рабів? Просто одного дня прокинутись абсолютно новою людиною, дістати чистий аркуш свого життя і самому написати собі роль, яку так давно мріяв зіграти. І не варто хвилюватися, що люди довкола дивляться на тебе, як на дивака. Ти ж лише можеш поспівчувати їм. Адже ти давно вже граєш свою власну роль, а вони все ще підвішені на нитках, як ті безпорадні ляльки у вікнах лялькового театру!
[667x444]