Немає… Кого і де? Немає води у крані, світла в квартирі, їжі в холодильнику, а ще немає серця в грудях, думок в голові і тебе поряд! Не втримала, не зуміла. Тепер уже байдуже. А що було до того! Крики і плач, образи і звинувачення. А далі лише тиша, холодна і жорстока, як ти. Пробач! Можливо я занадто відверта чи груба, але ти завжди був байдужим. Інколи мені це навіть подобалось, та згодом байдужість почала руйнувати мою свідомість. Це лякає. Я намагалася запалити хоч маленьку іскорку цікавості в тобі, а ти все сприйняв як образу. Мабуть не судилося…
Знаєш, а я кохала! Щиро і віддано, як ти хотів. Тоді чому покинув? Я ж нічого не просила, не вимагала, просто любила! Невже цього тобі було мало?! А може ми просто надто різні. Ти не по роках дорослий, а я дитина у всіх проявах. Невідомо чого більше було у наших стосунках, чи справжніх почуттів, чи звичайної опіки з твого боку. Дуже важко усвідомити, що тебе немає поряд, що ніхто не зігріє мене, коли я замерзну, ніхто не вхопить за руку під час прогулянки, нікому буде провести мене додому пізньої пори… Для мене ти завжди був кимсь більшим, ніж просто опікуном! Для тебе я назавжди залишусь лише дитиною, наївною і беззахисною. Хай так! Я згодна, лишень тільки б ти знову був поряд, тримав за руку, як тоді, вперше, гладив моє волосся. Та марно! Ти не чуєш. Вже інша крокує поруч, її ти тримаєш за руку, її зігріваєш подихом. Можливо все скоро забудеться! Та поки що я насолоджуюсь тими митями, коли ти був поруч! Не вірю, що це прочитає ще хтось, крім мене, але так хочу, щоб прочитав ти!