[300x244]Настроение сейчас - мажоро-минорное
Розчарування прийшло не одразу. Кожен з часом починає розуміти, що йому нема чого робити на цьому світі. І нехай ти був в житті письменником, крутим постмодерністом, лікував зуби самому президентові, садив за грати невинних… чи навпаки був *осередком*, збирав пусті пляшки та проклинав країну, що до сих пір не може виплатити тобі всі борги….Нехай тобі вже 74 (для довідки: вік генія − 37), і ти нічого не тямиш ось вже 10 років поспіль. Нехай ти плутаєш свою жінку зі своїм відбиттям у дзеркалі…ти вже не пам’ятаєш як її звуть, бо вона відкликається лише на фразу:
« Мммм…як мені погано!!!»
Чи жінка вона тобі взагалі? Бо ти часто ставиш собі запитання: Хто це?
Але ж ти не бачив себе у дзеркалі…ти б здивувався на скільки сильно змінилося твоє обличчя. Наче його було обернуто мільйонами ниток…та під їх тиском на шкірі сформувалися незліченні каньйони. Час від часу вони наповнюються водою – солоним потом з присмаком білого вона.
На тебе з дзеркала дивляться два ока. Чи твої вони? Так, твої…все що в тобі залишилося ТВОГО − два ока…блакитні мов два озера. Ти старієш, але вони живуть своїм окремим життям. Вони не змінили тобі…вони такі ж самі, якими були сімдесят один рік тому. Ти постарів…посивів, твоє молочне волосся перетворилося на павутиння, дев’яносто відсотків якого вже стало попелом…воно лізе щодня та ти прокидаєшся від страху втратити останню волосинку…
Ти не лякаєшся смерті, ви з нею вже на *ти*. Не віриш в життя після неї. Ти боїшся себе, бо тебе від себе нудить. Прикриваєш рота своїми худими брудними від потемнілих він руками, бо думаєш, що зараз щось вирветься з тебе. Та ти не в змозі звільнитись від старості…вона вже давно пустила коріння в тобі. Вона давно засіла в твоєму мозку, обійняла твій поперек, споїла тебе ліками та закупорила вуха з глоткою. Вона замінила тобі мати й батька, жінку та дітей. Вона мовчки диктує тобі свої умови. Вона твоя остання любов і спокуса..
Що може бути кращим за смерть у такі хвилини?
Зовсім скоро вона дасть про себе знати в останній раз…просочиться крізь кров, потрапить в кожен куточок твого тіла…Вона заплющить твої очі − надію на існування…перефарбує їх у безкольоровий колір криничного кришталю.
Проте вже не буде нічого…
Крім тебе та неї.
Тебе знудить, та разом зі старістю з тебе вийде все твоє життя...
*Я не вірю в життя після смерті, проте в смерть після життя….*