Наскільки українські вищі навчальні заклади пристосовані до Болонської системи? Для студентів це одне з найболючіших питань, які постають останнім часом дуже часто. Окрім того, що молодь взагалі ніхто не питав про прийняття болонської системи, просто поставили перед фактом, ще й нормальне впровадження не можуть забезпечити. І кому це потрібно? Тут можна використати російську приказку „без меня меня женили”, на нас експериментують, як на кроликах.
Зрозуміло, що Болонська система є однією зі складових процесу євроінтеграції і зрозуміле прагнення України ввійти у єдиний європейський загальноосвітній простір. Але для впровадження системи потрібні умови і зусилля багатьох людей. З 2005 року небагато змінилося. Хоч ми і наближаємося до європейського рівня, але дуже повільно.
Якщо подивитися реально на стан речей, то ми побачимо абсолютно непристосовані до Болонського процесу навчальні заклади. Навіть половини із запланованого не реалізовано.
Одним з основних завдань Болонського процесу є можливість студентів легко переїжджати з однієї країни в іншу з метою подальшого навчання або працевлаштування. Наскільки відомо, студенти зіштовхуються з великими труднощами, намагаючись виїхати за межі країни. Отже, ця частина не реалізувалася, йдемо далі. Кредитно-модульна система передбачає автономну роботу студента, тобто самостійне опрацювання матеріалу. Для цього потрібні певні умови, зокрема доступ до матеріалу, який необхідно опрацювати. Бібліотеки не можуть забезпечити студентів підручниками через їх відсутність або ж заангажованість радянськими думками. Для отримання інформації можна використовувати інтернет, але ж такої можливості студенти також позбавлені. Таким чином питання автономної роботи студента є проблематичним.
За Болонським процесом студент має протягом семестру набрати необхідну кількість балів і не здавати екзамени і заліки, але це реалізувати також дуже важко, адже в групи набирається велика кількість студентів через те, що бракує аудиторій. Також ми зіштовхнулися з проблемою оцінювання знань. В кожного викладача є своя система і студенти плутаються в них.
Ще існує проблема нестачі спеціалістів-викладачів, за європейською системою студент має право обирати того викладача, який йому більше подобається, у нас же такого вибору немає.
Це все далеко не повний перелік проблем, з якими щодня зіштовхується студент. Скільки ще часу і коштів необхідно аби реалізувати Болонську систему повною мірою? Це питання так і залишається відкритим.