Я не буду спрашивать, почему нас всю неделю неизвестно откуда появляются четвертые пары. Я не буду спрашивать, почему нам грозят репрессиями за каждый пропуск, а некоторые преподаватели спокойно не приходят на зачеты (и никому даже мысль о замене не приходит в голову). Я не буду спрашивать, почему объемы заданий зависят от того, с какой ноги встал преподаватель. Я не буду спрашивать, почему расписание зачетов живет своей жизнью. Я не буду спрашивать, почему на семинарах постоянно распинаются одни, а высший балл получают другие. Я не буду спрашивать, потому что уже привыкла. Просто процитирую:

     - Чому у вбиральні темно?
     - Тому що немає лампочки.
     - Чому ви запізнились на роботу?
     - Тому що проспав.
     - Чому брудно?
     - Не прибирали.
     - Чому у вас нема гудзика?
     - Відірвався тому що.
     - Чому помилки?
     - Поспішив друкувати.
     - Чому ви не голені?
     - Не встиг поголитись.
     - Чому хати розкриті?
     - Не покрили.
     - Чому відступаємо?
     - Генерал поганий.
     - Чому наслідки приймаються за причини?
     - Ась?
     Чому наслідки приймаються за причини? Чому ніхто не хоче подумати над цим соціальним злом? Чому ні уряд, ні партія не подумає над цим? Чому той, хто не виконав, може сказати "я забув", вважаючи себе чесною, гордою людиною, а не нікчемністю собачою.

Олександр Довженко "Щоденник" (16/ІХ.1942)