"Дурень - не обов'язково Іванушка-дурачок. Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж. Він часом здається зовні ніби звичайною людиною.
     Цікаво, що за 25 років ні одна аудиторія не освистала його, коли він виступає на трибуні. Так само, як і блискуче розумному, йому аплодують під час його промови. Для цього в нього є абсолютно безвідмовні засоби... Часом, припиняючи промову, дурень сам починає собі аплодувати. Ніхто не б'є його за це ні графином, ні тухлими яйцями, навпаки, всі чрмусь починають теж плескати. Тоді він спокійно й величаво п'є воду, витирає піт тощо. Закінчує він свою промову, як візник підвозить вас до папрадного, з шиком підвищує голос, разом з цим у нього з'являються магічні, всім давно відомі слова, потім же, у самий уже кінець він кричить: хай живе се, друге, третє і під гучні оплески сідає.
     На роботі він не працює, він не робить нічого, бо робити він нічого не годен. Він може лише щось "провернути", "двинути", "утрамбувати", "ув'язати" і т. д. Він розповсюджений як бур'ян. Він скрізь".

     "Дурню, де твої межі? Дурню, як же багато тебе розвелося!"

Олександр Довженко "Щоденник" (1942)