На честь знаменної дати. І просто - для душі. Одна із відомих, але від того не менш чарівних, поезій Ліни Василівни. Втілення вишуканості, як на мене.

                              *   *   *

       Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
       Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
       Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
       і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

       А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
       в туманностях душі чи, може, Андромеди -
       я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
       приходжу до живих, і згадую про мертвих.

       Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
       Він добре вам зіграв колись мою присутність.
       Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
       І, може, це і є моя найвища сутність.

                                          Ліна Костенко