Люди влюбляются, сходятся…а потом любовь проходит, и они расходятся, сходятся с кем-то другим и меняют имя в телефонной книжке с «любимый» на, к примеру, «Максим». И это так естественно, так понятно и логично…вчера человек был для тебя всем, а сегодня…ну что ж, сегодня новый день, милый…и так тоже бывает, знаешь…я не обещала любить тебя вечно. А все те строчки, огромное количество слов о тебе, кажутся сейчас такими глупыми, такими лишними. Все те чувства, все, о чем я мечтала, все, из-за чего плакала, кажется явно неуместным. И вроде все хорошо, да вот только такая путаница в голове…ничего не понимаю…хожу как в каком-то тумане, не чувствую себя совсем. И совсем не на что опереться… И мне так хочется крикнуть: «эй, разбудите меня кто-то! Я хочу проснуться!»  но все вокруг слишком заняты собой, что в общем-то и понятно, так как мне тоже нет особо до них дела. Хотя вроде и это неправда: вокруг столько интересных людей, а я последнее время что-то совсем не слежу за словами, хотя какая разница, если все равно никто не слушает. А единственное чего действительно хочется это поговорить с кем-то, просто пообщаться…и я наверное никогда не закончу мучить мой бедный ворд, потому что мысли слишком перепутаны, а чувства слишком противоречивы так что пожалуй на этом все.

[268x400]

Люди закохуються, сходятся.а потім любов проходить, і вони розходяться, сходяться з кимось іншим і змінюють ім'я в телефонній книжці з «коханий» на, наприклад, «Максим». І це так природньо, так зрозуміло і логично.вчора людина була для тебе цілим світом, а сьогодні…ну що ж, сьогодні новий день, милий. і таке теж буває, знаєш, я не обіцяла кохати тебе вічно. А всі ті рядки, величезна кількість слів, про тебе здаються зараз такими дурними, такими зайвими. Все ті почуття, все, про що я мріяла, все, із-за чого плакала, здається явно недоречним. І ніби все добре, та ось тільки така плутанина в голові.нічого не розумію. хожу як в якомусь тумані, не відчуваю себе зовсім. І зовсім нема на що спертися. І мені так хочеться крикнути: «хей, розбудіть мене хтось! Я хочу прокинутися!»  але всі навколо дуже зайнято собою, що загалом і зрозуміло, оскільки мені теж немає  до них діла. Хоча ніби і це неправда: навколо стільки цікавих людей, а я останнім часом щось зовсім не стежу за словами, хоча яка різниця, якщо все одно ніхто не слухає. А єдине чого дійсно хочеться так це поговорити з кимось, просто поспілкуватися. І я напевно ніколи не припиню знущатися з мого бідолашного ворду, бо думки занадто заплутані, а почуття занадто суперечливі тому напевно на цьому все.