Настроение сейчас - people say its just a waist of time
К черту сонники! К черту их тупые определения моих снов! Какое они имею права брать МОИ сны, МОИ чувства и копаться в них, классифицировать, придумывать тупые дефиниции, а потом издавать огромные тома прогнозов на будущее, МОЕ будущее?! Как могут они
знать, что раз была я счастлива с Кем-то во сне (наверное, потому что я так усиленно стираю тебя из своей жизни, что мое подсознание просто перегрето и вот-вот взорвется), то никогда этому не быть, и предстоит нам долгая разлука?! Как могут они говорить, что то предрассветное секундное счастье было чем-то ненастоящим, и ты был ненастоящим и вообще, что я не имею право на счастье?! Пожалуйста, скажи мне, что это не так…
До біса сонники! До біса їх дурні визначення моїх снів! Яке вони маю права брати МОЇ сни, МОЇ почуття і копатися в них, класифікувати, придумувати дурні дефініції, а потім видавати величезні томи прогнозів майбутнє, МОЄ майбутнє?! Як можуть вони знати, що раз була я щаслива з Кимось уві сні (напевно, тому що я так сильно стираю тебе з свого життя, що моя підсвідомість просто перегріта і ось-ось вибухне), то ніколи цьому не бути, і чекає нас довга розлука?! Як можуть вони говорити, що те досвітнє миттєве щастя було чимось несправжнім, і ти був несправжнім і взагалі, що я не маю права на щастя?!Будь ласка, скажи мені,
що це
Настроение сейчас - Electric girls with worn down toys
Электро девочки с изношенными игрушками плачут по углам чилаута, потому что в их головах все так перепутано, и до боли хочется убежать, не куда-то конкретно, а просто ради бега, ради процесса побега от своих мыслей, от нежеления желать того, что называется неисполнимым желанием. Электро девочки сходят с ума на танцполах, а под утро мерзнут на ступеньках, обсуждая Бродского, и пьют горький чай. Электро девочки любят жить в мире, где весна приходит на три дня раньше весны календарной, а прямо возле дома номера первого можно встретить номера пятого, после чего номер первый обязательно напишет в аську, так «ненавязчиво» напоминая о своем существовании в моей жизни. Фу какая банальщина. Со вторым днем весны вас, это тоже праздник.
Електро дівчатка із зношеними іграшками плачуть по кутках чілаута, тому що в їх головах все так переплутано, і до болю хочеться втекти, не кудись конкретно, а просто заради бігу, заради процесу втечі від своїх думок, від небажання бажати того, що називається нездійсненним бажанням. Електро дівчатка божеволіють на танцполах, а під ранок мерзнуть на сходинках, обговорюючи Бродського, і п'ють гіркий чай. Електро дівчатка люблять жити у світі, де весна приходить на три дні раніше весни календарної, а прямо біля будинку номера першого можна зустріти номери п'ятого, після чого номер перший обов'язково напише в аську, так «ненав'язливо» нагадуючи про своє існування в моєму житті. Фе яка банальщина. З другим днем весни вас, це теж свято.
Настроение сейчас - oh yeah,i guess it makes me smile
Я люблю ходить в парикмахерскую и смотреть на часы, которые в зеркале идут в другую сторону. Я люблю ходить в киноклубы и смотреть там Концептуальное Кино и шептать рядом сидящему другу на ухо «дада, общество само выращивает таких. Дада.». я люблю не ночевать дома и возвращаться под утро, когда волосы и одежда пахнут сигаретами и еще Бог знает какими вредными веществами. Я люблю рассвет на нашей улице, когда небо дарит спокойствие и умиротворение, и тебе хочется остановиться посреди тротуара, закрыть глаза и просто ни о чем не думать. Но я не люблю, когда ты целуешь мои руки и смотришь такими преданными собачьими глазами. Я не люблю, когда люди слишком предсказуемы, очевидны и, порой, смешны своим непониманием сути. Я не люблю, когда все мои надежды, стремления, цели обламывают скептическими утверждениями о моей Неспособности. (а по сути не неспособность, а просто отсутствие веры в меня, как личность). Я не люблю, когда мое хорошее настроение расхватывают (абсолютно без спроса!) все подряд и уходят, даже не сказав спосибо. Жизненный баланс.
Я люблю ходити в перукарню і дивитися на годинник, який в дзеркалі йде в інший бік. Я люблю ходити в кіноклуби і дивитися там Концептуальне Кіно і шепотіти поряд сидячому другу на вухо «так так, суспільство само вирощує таких. Так так.». я люблю не ночувати вдома і повертатися під ранок, коли волосся і одяг пахнуть сигаретами і ще Бог знає якими ще шкідливими речовинами. Я люблю світанок на нашій вулиці, коли небо дарує спокій, і тобі хочеться зупинитися посеред тротуару, закрити очі і просто ні про що не думати. Але я не люблю, коли ти цілуєш мої руки і дивишся такими відданими собачими очима. Я не люблю, коли людей так легко передбачити, коли вони такі очевидні, а, іноді, навіть смішні своїм нерозумінням суті. Я не люблю, коли всі мої надії, прагнення, цілі обламують скептичними ствердженням моєї Нездатності. (а по суті це не нездатність, а просто відсутність віри в мене, як в особистість). Я не люблю, коли мій гарний настрій розхоплюють (абсолютно без дозволу!) всі підряд і йдуть, навіть не подякувавши. Баланс життя.
Настроение сейчас - мимолетно
Ты будишь в моей душе какие-то странные чувства…ты поднимаешь из самых-самых глубин моего сердца что-то такое знакомое…как будто что-то было давно утеряно, но на самом деле всегда оставалось рядом, а вот пришел ты и мое сердце опять бьется в ритме старого танца…ах как долго я его не танцевала! Но летят несколько первых аккордов, и память начинает вырисовывать в моем сознании старые образы, как будто другая я ступает на свет из тени меня нынешней, привычным движением откидывает непослушные пряди со лба и, уже вовсю наполненное музыкой, сердце бьется с тобой в унисон. Что будет дальше, когда музыканты доиграют и, сложа свои инструменты в футляры, разойдутся по домам? Что будет, когда в зале потушат свечи? Мы останемся стоять, продолжая слушать музыку, которую ты разбудил в моем сердце? Или же мы разойдемся после финальных нот и, пряча лица за масками, исчезнем в толпе? Как много вопросов…как мало ответов…Ты приснишься мне сегодня?
Ти будиш в моїй душі якісь дивні почуття…ти підіймаєш з самих-самих глибин мого серця щось таке знайоме…як ніби щось було давно загублено, але насправді завжди залишалося поряд, а ось прийшов ти, і моє серце знову б'ється в ритмі старого танцю...ах як довго я його не танцювала! Але промайнуть декілька перших акордів, і пам'ять починає вимальовувати в моїй свідомості старі образи, неначе інша я ступає на світло з тіні мене нинішньою, звичним рухом відкидає неслухняні пасма з обличчя і, вже наповнене вдосталь музикою, серце б'ється з тобою в унісон. Що буде далі, коли музиканти дограють і, склавши свої інструменти у футляри, розійдуться по домах? Що буде, коли в залі згасять свічки? Ми залишимося стояти, продовжуючи слухати музику, яку ти розбудив в моєму серці? Або ж ми розійдемося після фінальних нот і, ховаючи обличчя за масками, зникнемо в натовпі? Як багато питань….як мало відповідей. Ти наснишся мені сьогодні?
Настроение сейчас - go away
Ну що поробиш…ти виявився сильнішим за мене. Чи я більше не твоя слабкість? Чи ти більше не промовляєш моє ім’я пошепки, так тихо-тихо, щоб не чув навіть твій здоровий глузд? Ні-ні, авжеж, та що я таке кажу?! Ні, це не зрада, між нами нічого-ніколи-не-бу-ло. Оце ваша легенда, агент? О так, я вже вірю. Я навіть підіграю. Я буду уникати тебе. Всюди, де це можливо. Я буду намагатися стерти себе з твого життя. Мене немає, живіть спокійно. Тільки знаєш, ми дещо забули…це неможливо! не-мож-ли-во. Ми будемо зустрічатись всюди: в коридорах інституту, на вечірках знайомих, на вулицях нашого міста, бо знаєш, ми десь помилились, щось пішло не так…в цій грі ми заздалегідь приречені і нам ніколи не обдурити її, долю.
Ну что поделаешь…ты оказался сильнее меня. Разве я больше не твоя слабость? Разве ты больше не шепчешь мое имя, так тихо-тихо, чтоб не услышал даже твой здравый смысл? Но нет-нет, что я такое говорю? Нет, конечно, это не измена, между нами ничего-никогда-не-бы-ло. Вот это и есть ваше легенда, агент? О да, я уже верю. И я даже подыграю. Я буду избегать тебя. Везде, где это возможно. Я буду пытаться стереть тебя из своей жизни. Меня нет, живите спокойно. Только ты знаешь, мы кое о чем забыли…это невозможно! Не-воз-мож-но! Мы будем встречаться повсюду: в коридорах института, на вечеринках общих знакомых, на улицах нашего города, потому что знаешь, мы где-то ошиблись, что-то пошло не так…в этой игре мы заранее обречены и нам никогда не обдурить ее…судьбу
Настроение сейчас - dreaming.yet
У меня ледяные пальцы. И я пишу тебе смс. Нет. Я ОТВЕЧАЮ на ТВОЮ смс. Спустя 2 часа, но неважно, я печатаю текст. Я его стираю. Добавляю смайлик. А вот здесь я его уберу, пожалуй. Но я не хочу тебе отвечать. Не понимаю зачем мне это. Все эти детали. Мои детали. Мой детальный анализ. Я все-все вижу. Хаха. Я знаю, что ты меня хочешь. Наши отношения – твоя минутная слабость. Я отключаю звук на телефоне, чтобы не слышать, когда ты позвонишь. Я прячу телефон куда-то очень далеко, чтобы все время на него не смотреть. Слишком много эмоций. Оставь меня в покое, а? или признайся (ну сам себе для начала) что таки да…ну или нет, и тогда я с чистой совестью буду с тобой дружить. Да. Я так отчаянно влюблена в твой образ.
В мене льодяні пальці. І я пишу тобі смс. Ні. Я ВІДПОВІДАЮ на ТВОЮ смс. Через 2 години, але байдуже, я друкую текст. Я його стираю. Додаю смайлік. А ось тут я його приберу, мабуть. Але я не хочу тобі відповідати. Не розумію навіщо мені це. Всі ці деталі. Мої деталі. Мій детальний аналіз. Я все-все бачу. Хаха. Я знаю, що ти мене хочеш. Наші відносини – твоя хвилинна слабкість. Я відключаю звук на телефоні, щоб не чути, коли ти подзвониш. Я ховаю телефон куди по далі, щоб весь час на нього не дивитися. Дуже багато емоції. Залиш мене у спокої, а? або зізнайся (ну сам собі хочаб) що таки так.ну чи ні, і тоді я з чистою совістю з тобою дружитиму.
Так. Я так відчайдушно закохана у твій образ.
Настроение сейчас - like you let me down before
Іноді мені здається, що я ось-ось з'їду з глузду. І це представляється мені таким логічним, таким непорушним, що навіть не викликає ніяких емоцій. Так-так, коли-небудь мій раціон складатиметься з пляшечок з написами «ранок», «день», «вечір» (майже як Аліса в країні чудес); коли-небудь я відгороджуся від цих людей, які роблять мені дуже боляче, приймальними годинами, а решту часу робитиму, що хочу, і мовчатиму, про що хочу, і плакатиму скільки захочу. І з кожним разом, коли мені в голову приходять такі думки, я все більш виразно розумію, що це розмите «коли-небудь» невідворотно стає чіткішим «скоро». Час йде, а я все більше втрачаю зв'язок з цим світом, я все більше тікаю в свої сни, і мені все більш боляче повертатися в реальність. А коли ця сама реальність раптом обрушується на мене зі всіма своїми проблемами, брехнею і неможливістю бути з тим, без кого бути неможливо, я відчуваю що ось-ось, вже зовсім скоро…скоро…Ви ніколи не думали, що Аліса бачила такі сни, тому що вона була шизофреніком?
Иногда мне кажется, что я вот-вот сойду с ума. И это представляется мне таким логичным, таким непреложным, что даже не вызывает никаких эмоций. Да-да, когда-нибудь мой рацион будет состоять из бутылочек с надписями «утро», «день», «вечер» (почти как Алиса в стране чудес); когда-нибудь я отгорожусь от этих людей, которые делают мне очень больно, часами приема, а остальное время буду делать, что хочу, и буду молчать, о чем хочу, и буду плакать сколько захочу. И с каждым разом, когда мне в голову приходят такие мысли, я все более отчетливо понимаю, что это размытое «когда-нибудь» неотвратимо становится более четким «скоро». Время идет, а я все больше теряю связь с этим миром, я все больше убегаю в свои сны, и мне все больнее возвращаться в реальность. А когда эта самая реальность вдруг обрушивается на меня со всеми своими проблемами, ложью и невозможностью быть с тем, без кого быть невозможно, я чувствую что вот-вот, уже совсем скоро…скоро…Вы никогда не думали, что Алисе снились такие сны, потому что она возможно была шизофреником?
Настроение сейчас - no
Ми з тобою так далеко…між нами сотні людей, яких ми щодня пропускаємо через себе. Сотні людей? Телефонних номерів/айсік`ю, сотні запахів розчинної кави/сигарет, сотні недочитаних книг/незакінчених розмов. сотні образів, іміджів, яскравих картинок, в яких так складно знайти те єдино варте, єдино справжнє. С-п-р-а-в-ж-н-є. відчуваєшь? Мені здавалося, я знайшла тебя.мені здавалося того вечора світ став якимсь дуже яскравим, дуже чітким наче.і все здавалося таким закономірним і таким зрозумілим. ост є ти, твої друзі, твоя сім'я, і я ніби як теж є тут, з тобою, і все тепер буде добре. Стільки всього різного, як мазайка, я відчувала, що я живу. тепер я розумію, що це була просто маленька жовтнева сказочка. зараз є лише мільйони холодних зірок, які світять не для нас-з-тобою.твоє щоденне «люблютебе» не мені.і моє вічне «ятебезабуду». Та й зірки ті напевно давним-давно подохли, а ми все ще дивимося на них і милуємося їх красою.ось так і я: скільки б не уникала тебе, все одно десь зустріну, а потім цілий день думатиму, який же ти все-таки чудовий.адже я все ще вірю, що в якийсь день все зміниться, що знову буде жовтень, не буде її, а буду тільки я і ми-з-тобою. Але зараз ми так далеко
[650x384]
.
Мы с тобой так далеко…между нами сотни людей, которых мы ежедневно пропускаем через себя. Сотни людей?…номеров телефонов/айсикью, сотни запахов растворимого кофе/сигарет, сотни недочитанных книг/незаконченных разговоров… сотни образов, имиджей, ярких картинок, в которых так сложно найти то единственно стоящее, единственно настоящее…на-сто-я-щее…чувствуешь? Мне казалось, я нашла тебя…мне казалось в тот вечер мир стал каким-то слишком ярким, слишком четким что ли…и все казалось таким закономерным и таким понятным…вот есть ты, твои друзья, твоя семья, и я вроде как тоже есть тут, с тобой, и все теперь будет хорошо…столько всего разного, как мазайка, я чувствовала, что я живу…теперь я понимаю, что это была просто маленькая октябрьская сказка…сейчас же есть лишь миллионы холодных звезд, которые светят не для нас-с-тобой…твое ежедневное «люблютебя» не мне…и мое вечное «ятебязабуду». Да и звезды то наверное давным-давно сдохли, а мы все еще смотрим на них и любуемся их красотой…вот так и я: сколько бы не избегала тебя, все равно где-нибудь встречу, а потом целый день буду думать, какой же ты все-таки замечательный…ведь я все еще верю, что в какой-то день все изменится, что опять будет октябрь, не будет ее, а буду только я и мы-с-тобой. Но сейчас мы так далеко…
Настроение сейчас - how do u come to this?
Люди влюбляются, сходятся…а потом любовь проходит, и они расходятся, сходятся с кем-то другим и меняют имя в телефонной книжке с «любимый» на, к примеру, «Максим». И это так естественно, так понятно и логично…вчера человек был для тебя всем, а сегодня…ну что ж, сегодня новый день, милый…и так тоже бывает, знаешь…я не обещала любить тебя вечно. А все те строчки, огромное количество слов о тебе, кажутся сейчас такими глупыми, такими лишними. Все те чувства, все, о чем я мечтала, все, из-за чего плакала, кажется явно неуместным. И вроде все хорошо, да вот только такая путаница в голове…ничего не понимаю…хожу как в каком-то тумане, не чувствую себя совсем. И совсем не на что опереться… И мне так хочется крикнуть: «эй, разбудите меня кто-то! Я хочу проснуться!» но все вокруг слишком заняты собой, что в общем-то и понятно, так как мне тоже нет особо до них дела. Хотя вроде и это неправда: вокруг столько интересных людей, а я последнее время что-то совсем не слежу за словами, хотя какая разница, если все равно никто не слушает. А единственное чего действительно хочется это поговорить с кем-то, просто пообщаться…и я наверное никогда не закончу мучить мой бедный ворд, потому что мысли слишком перепутаны, а чувства слишком противоречивы так что пожалуй на этом все.
Люди закохуються, сходятся.а потім любов проходить, і вони розходяться, сходяться з кимось іншим і змінюють ім'я в телефонній книжці з «коханий» на, наприклад, «Максим». І це так природньо, так зрозуміло і логично.вчора людина була для тебе цілим світом, а сьогодні…ну що ж, сьогодні новий день, милий. і таке теж буває, знаєш, я не обіцяла кохати тебе вічно. А всі ті рядки, величезна кількість слів, про тебе здаються зараз такими дурними, такими зайвими. Все ті почуття, все, про що я мріяла, все, із-за чого плакала, здається явно недоречним. І ніби все добре, та ось тільки така плутанина в голові.нічого не розумію. хожу як в якомусь тумані, не відчуваю себе зовсім. І зовсім нема на що спертися. І мені так хочеться крикнути: «хей, розбудіть мене хтось! Я хочу прокинутися!» але всі навколо дуже зайнято собою, що загалом і зрозуміло, оскільки мені теж немає до них діла. Хоча ніби і це неправда: навколо стільки цікавих людей, а я останнім часом щось зовсім не стежу за словами, хоча яка різниця, якщо все одно ніхто не слухає. А єдине чого дійсно хочеться так це поговорити з кимось, просто поспілкуватися. І я напевно ніколи не припиню знущатися з мого бідолашного ворду, бо думки занадто заплутані, а почуття занадто суперечливі тому напевно на цьому все.
Все так слащаво. Даже приторно. Искусственно и лицемерно. Ой, простите, я кажется ошиблась номером/дверью/жизнью? Бегу по замкнутому кругу бесконечных коридоров этажей и лестниц; поворачиваю все ручки, открываю все замки, заглядываю во все двери. Нетонетонето. Все не то. Когда ни будь я брошу этот мир пафосного мартини в глянцевых заведениях. И буду нажираться только водкой. Когда ни будь я брошу институт и пойду работать в магазин виниловых пластинок. Или в книжную лавку. Когда ни будь я выучу французский и напишу что ни будь более глубокое и важное для меня, чем мое мнение о последствиях конституционной реформы. Когда ни будь я брошу все это…только ты отпусти меня, пожалуйста…
Все таке солодке. До нудоти. Штучне і лицемірне. Ой, пробачите, я здається помилилася номером/дверями/життям? Біжу по замкнутому колу нескінченних коридорів, поверхів і сходів; повертаю усі ручки, відкриваю усі замки, заглядаю у всі двері. Нетенетенете. Все не те. Колись я кину цей світ пафосного мартіні в глянсових місцях відпочинку. І нажиратимуся тільки горілкою. Колись я кину інститут і піду працювати в магазин вінілових пластинок. Або в книжкову крамничку. Колись я вивчу французьку і напишу щось глибше і важливіше для мене, ніж моє ставлення до наслідків конституційної реформи. Колись….ти тільки відпусти мене, будьласка…
Настроение сейчас - hate
Бывают такие дни...когда все расстраивает и раздражает...паскудные дни в общем...когда хочешь чтоб все вокруг прыгали и скакали, развлекая тебя, а в следующую секунду готов поубивать их всех просто за одно их существование...ну в общем-то не об этом...бывает плохо...когда хочется плакать,выкинуть телефон куда подальше и,захлебываясь слезами,посылать всех к чертовой матери...ну и даже не об этом...бывает безразлично...люди...чтобы они там не творили...они тоже бывают безразличны мне, все, без исключения...но все что я хочу сейчас сказать, так это то, что я тебя, черт подери,
ненавижу
Бувають такі дні...коли все засмучує і дратує...паскудні такі дні ...коли хочеш щоб всі навколо бігали і стрибали, розважаючи тебе, а в наступну секунду готовий повбивати їх всіх просто за однин факт їхнього існування...ну загалом не про це...буває погано...коли хочеться плакати, викинути телефон куди подалі і, захлинаючись сльозами, посилати всіх до всіх чортів...ну і навіть не про це...буває байдуже...люди...щоб вони там не коїли...вони теж бувають байдужі мені, всі, без виключення...але все що я хочу зараз сказати, так це те, що я тебе...
Настроение сейчас - sick
Холодный чай, вино и шоколад. Холодний чай, вино та шоколад.
Уже осень… Вже осінь.
и дождь уже не такой теплый, как был летом… Й дощ вже не такий теплий, як був влітку.
ты помнишь?... ти пам'ятаєш?...
а я все так же наивно подставляю лицо его
Это цитата сообщения Tasukaru_chan Оригинальное сообщение
Девочка танцует под Дафт Панк
И делает это просто охрененно.
Это цитата сообщения nuttyy Оригинальное сообщение
не бейте сильно))
порадовала нереально:
Медицинский справочник молкоголика
Вирус Молко (ВМ).
Возбудитель молкоголизма. Размножается быстро. Представляет опасность в основном для девочек, а так же некоторых мальчиков-подростков с шаткой психикой. Инфицироваться возможно при контакте с:
а) Телевизором.
б) Радио.
в) Компьютером с интернетом.
г) Чужими наушниками.
д) Уже инфицированным человеком.
Симптомы:
а) Эмоциональная нестабильность (впадает то в депресси, то в радость каджые два часа)
б) Внезапное влечение не только к противоположному, но и к своему полу.
в) Появляется легкий налет порочности.
ВМ-отрицательно перерастает в ВМ-положительно, а после и в молкоголизм даже при минимальнейшем молкораздражителе (минимальнейший - мельком услышанный голос First Day на улице или в кафе, максимальнейший - внутрипласибная оргия воочию).
ВМ-инфицированный отрицательно/положительно
Человек, в теле какого находится ВМ. Отрицательно - вирус ещё не возбужден внешними молкораздражителями. Положительно - уже возбужден *ах, словцо-то какое)*
Внешние молкораздражители
Любой объект, вызывающий ассоциации с Молко. По сути, это любой предмет для больного молкоголизмом. Поэтому внешние молкораздражители разделяются на две категории - сильные и слабые.
Сильные молкораздражители это:
а) Музыка
б) Видео
в) Фото
г) Фанфикшн.
д) Другой молкоголик.
К категории слабых отностится любая другая вещь.
Молкоголик
Больной молкоголизмом со всеми вытекающими последствиями.
Молкоголизм.
Тяжелая, страшная болезнь. Берет свои истоки в 1996 году в Великобритании *все молкоголики здесь обязаны были вздрогнуть* на сегодняшний момент распространена по миру повсеместно. Сопровождается:
а) Частыми приступами Молки (см. краткий справочник молкоголика by Помешаная)
б) Зависимостью от внешних молкораздражителей.
в) Выкрашиванием в черный цвет ногтей на всех конечностях и волос.
г) Частыми истериками.
д) Крайней степенью эмоциональной нестабильности.
е) Желанием поженить Молко и Олсдала.
ё) Полным разрушением какой-либо устойчивости психики.
ж) Написанием огромного количества слюнявых фиков с внутрипласибными оргиями.
Больные молкоголизмом лечению не подлежат, единственным поддержанием жизни являются только сильные внешние молкораздражители.
Больные молкоголизмом обыно заканчивают свои дни а) самоубийством, б) на Слободке/Кащенко и т.д и т.п.
Настроение сейчас - soulmates never die
Сьогодні мене до мене пришло одкровення і мені стало набагато простіше жити. Ось що, жіночої дружби не існує. Як, ви давно це знали? І чому не попередили мене раніше? о.0 Втім не важливо. Після того, як моя 25та по рахунку краща подруга увела в мене 30го по рахунку хлопця, я вирішила, що досить з мене кращих подруг і, напевно, мала рацію. Тепер же настають великі зміни, бо дружба з дівчатками відміняється. Ні, звичайно, плітки за чашечкою кави, шоппінг, годинні телефонні розмови і мартіні вечорами залишаються, я від такого не відмовлюся, але дружби не буде, так. Дівчатка занадто хороші щоб з ними дружити, це факт. Звичайно, є дівчатка-квіточки, з якими можна валятися на траві, п'яними від пива і весняного сонця, і сперечатися про те, чи схоже та хмара на Курта Кобейна; або гуляти дощовими нічними вулицями, виспівуючи охриплими голосами Meds. Але це все більше як Soulmates, розумієте? Десь на рівні підсвідомості, між рядків пісень, між нот в мелодії, щось невловиме в повітрі…ну, ви розумієте…а якщо й ні, то головне. Що розумію я, так…і мені від цього набагато легше.
Сегодня меня посетило откровение и мне стало гораздо проще жить. Вот что, женской дружбы не существует. Как, вы давно это знали? И почему не предупредили меня раньше? о.0 Впрочем не важно. После того как моя 25я по счету лучшая подруга увела у меня 30го по счету парня, я решила, что хватит с меня лучших подруг и, наверное, была права. Теперь же грядут великие изменения, ибо дружба с девочками отменяется. Нет, конечно, сплетни за чашечкой кофе, шоппинг, часовые телефонные разговоры и мартини по вечерам остаются, я от такого не откажусь, но дружбы не будет, да. Девочки слишком хорошенькие чтобы с ними дружить, это факт. Конечно, есть девочки-цветочки, с которыми можно валяться на траве, пьяными от пива и весеннего солнца, и спорить о том, похоже ли то облако на Курта Кобейна; или гулять дождливыми ночными улицами, распевая охрипшими голосами Meds. Но это все больше как Soulmates, понимаете? Где-то на уровне подсознания, между строчек песен, между нот в мелодии, что-то неуловимое в воздухе…ну, вы понимаете…а если и нет, то главное, что понимаю я, да…и мне так гораздо легче.
upd кто-то забрал у меня симпатию.вы прекрасны.
Настроение сейчас - hush...its ok...dry your eyes
Она сидит в красном платье на полу и плачет. Разбавляет слезами черную акварель своих глаз и рисует тонкими пальцами-кисточками понятные только ей иероглифы-мысли. Она очень любит играть и совсем не умеет проигрывать. Она живет от луны до луны и прячет свою тень на чердаке черно-белых снов, где-то между выцветшими фотографиями неизвестных людей и покрытыми пылью мертвыми письмами. В этом уголке неярких красок и приглушенных звуков всегда найдется место для неуместных вещей. Теперь же она сама неуместна здесь, в мире реальном, в мире пестрых пятен, кричащей музыки и вечного движения. Такое ощущение, что ее, как старую виниловую пластинку, убрал на верхнюю полку меломан-неудачник. До лучших времен. Но, к сожалению, с людьми сложнее: их не убирают на полки по прошествии времени, потому что в каждом заложена способность приспособиться к новой реальности. Стать со-ци-аль-но а-дап-ти-ро-ван-ны-ми. Вот и она принимает правила чужих игр, учиться лицемерить, плакать поменьше, говорить спокойней и не улыбаться глазами. А когда все уходят, рыдает под Blind посреди своей комнаты. А все потому, что у нее есть один очень серьезный недостаток: она – это я.
Вона сидить у червоній сукні на підлозі і плаче. Розбавляє сльозами чорну акварель своїх очей і малює тонкими пальцями-пензликами зрозумілі тільки їй ієрогліфи-думки. Вона дуже любить грати і зовсім не вміє програвати. Вона живе від ночі до ночі і ховає свою тінь на горищі чорно-білих снів, десь поміж вицвілими фотографіями невідомих людей і покритими пилом мертвими листами. У цьому куточку неяскравих фарб і приглушених звуків завжди знайдеться місце для недоречних речей. Тепер же вона сама недоречна тут, в світі реальному, в світі строкатих плям, гучної музики і вічного руху. Таке відчуття, що її, як стару вінілову пластинку, прибрав на верхню полицю меломан-невдаха. До кращих часів. Але, на жаль, з людьми складніше: їх не прибирають на полиці, тому що в кожному закладена здатність пристосуватися до нової реальності. Стати со-ці-аль-но а-дап-то-ва-ни-ми. Ось і вона приймає правила чужої гри, вчиться лицемірити, плакати трохи менше, говорити спокійніше і не посміхатися очима. А коли всі йдуть, ридає під Blind посеред своєї кімнати. А все тому, що у неї є одна дуже серйозна вада: вона – це я.
Настроение сейчас - burning from inside
Я сплю головой на восток. Я проспала, и жаркое летнее солнце выжгло все внутри меня. Проще говоря, ты уехал и внутри теперь пусто. Никакие часовые разговоры, километровые смс и приторно сладкие пожелания спокойной ночи не меняют тот факт, что тебя-нет-рядом. И это не хорошо. Равно как и не плохо. Это никак. Каким бы сильным не был магнит, всегда существует расстояние, на котором он перестанет притягиваться. Я не знаю, есть ли такой закон в физике(я вообще не знаю физику),но в жизни точно так и есть. Я не звоню третий день и, представь, ничего не чувствую. Я могу только днями лежать, уткнувшись носом в подушку, и ни о чем не думать. Лежать и выгорать как странички глянцевых журналов. Совсем не жалко. Лежать и смотреть как пылинки кружатся в солнечных лучиках. Совсем бессмысленно. Возвращайся скорей, иначе я окончательно выгорю и потеряю всякий смысл. Совсем…
Я сплю головою на схід. Я проспала, і пекуче літнє сонце випалило все усередині мене. Простіше кажучи, ти поїхав і усередині тепер порожньо. Ніякі годинні розмови, кілометрові смс і солоденькі на добраніч не змінюють той факт, що тебе-нема-поруч. І це не добре. Так само як і не погано. Це ніяк. Яким би сильним не був магніт, завжди існує відстань, на якій він перестане притягуватися. Я не знаю, чи є такий закон у фізиці(я взагалі не знаю фізику),але в житті воно так і є. Я не дзвоню третій день і, уяви, нічого не відчуваю. Я можу тільки лежати днями, обличчям в подушку, і ні про що не думати. Лежати і вигоряти як сторіночки глянсових журналів. Зовсім не жаль. Лежати і дивитися як пилинки кружляють в сонячних промінчиках. Зовсім безглуздо. Повертайся швидше, інакше я вигорю. Безглуздо і остаточно. Зовсім.
Ти – людина ізоляції. Живеш у світі відгородженому від світу реального стіною навмисних помилок. Зручних таких помилок, в яких хочеться вірити, які хочеться розвивати знову й знову. В цьому світі ніколи не було проблем, вони були просто неможливі. Як же це смішно…ти нічого не бачив, ти нічого не розумієш. Ми ніби розмовляємо різними мовами. Ти граєш за сценарієм - я намагаюся імпровізувати; ти пливеш за течією – а я – проти; може це безглуздо і не має сенсу, але принаймні я намагаюся знайти себе. Я роблю багато помилок, я терплю невдачі і розчарування, часом мені буває дуже боляче, але я вчуся, я роблю висновки, я дещо починаю розуміти…а що розумієш ти? Ти ніколи нікого не кохав,тобі ніколи не було по-справжньому добре і по-справжньому боляче. Твоє життя – це справжній Муракамівській «Кінець Світу». Я тобі співчуваю. Іноді я вірю, що мені під силу змінити тебе. Але чи зможу я? Господи, чи зможу?! Як би я знала…іноді мені здається, що я просто марную свій час на тебе. І що доля не просто так звела мене з людиною, такою близькою у минулому. І що тепер робити? Куди іти? Як би я знала…як би я знала…
Ты – человек изоляции. Живешь в мире, отгороженном от мира реального стеной заблуждений. Удобных таких заблуждений, в которые хочется верить, которые хочется развивать снова и снова. В этом мире никогда не было проблем, они были просто невозможны. Как же это смешно. Ты ничего не видел, ты ничего не понимаешь. Мы будто разговариваем на разных языках. Ты играешь по сценарию - я пытаюсь импровизировать; ты плывешь по течению – а я – против; может это бессмысленно и глупо, но, по крайней мере, я пытаюсь найти себя. Я делаю много ошибок, я терплю неудачи и разочарования, временами мне бывает очень больно, но я учусь, я делаю выводы, я кое-что начинаю понимать. А что понимаешь ты? Ты никогда никого не любил, тебе никогда не было по-настоящему хорошо и по-настоящему больно. Твоя жизнь – это настоящий Муракамивский «Конец Света». Я тебе сочувствую. Иногда я верю, что мне под силу изменить тебя. Но смогу ли я? Господи, смогу ли?! Если б я знала. Иногда мне кажется, что я просто попусту трачу свое время на тебя. И что судьба не просто так свела меня с таким близким в прошлом человеком. И что теперь делать? Куда идти? Если б я знала...Если б я знала…
Настроение сейчас - wont u join me now?...
[300x460]Я сижу на подоконнике и смотрю на мокрые тротуары. В лимонном свете раннего утра моя кожа выглядит как фарфоровая. Ты любишь меня такую. И варишь самый вкусный в мире кофе. Если бы я была кошкой я бы терлась носом о твою бороду и нежно мурлыкала тебе на ушко о том, чего возможно нельзя сказать словами. Кошки любят слушать грустные сказки и часто впадают в меланхолию. Я люблю мятный шоколад и запах старых книг. Я должна была родиться в Японии и стать гейшей. Меня бы звали Дождь и у меня были бы черные шелковые волосы. Или же где-то в Латинской Америке…чтобы потом уехать в Европу и вспоминать о родине по вкусу мате…ну в крайнем случае, я была бы рыжей кошкой и любила бы играть с клубком зеленых шерстяных ниток. Но я родилась собой и встретила тебя, что само по себе кажется мне странным. Ты не любишь гулять под дождем и тебе никогда не хотелось взорвать этот мир ко всем чертям. Ты терпишь мои истерики и учишься дарить подарки. В другом измерении мы были бы идеальной парой.
Я сиджу на підвіконні і дивлюся на мокрі тротуари. У світлі лимонного ранку моя шкіра виглядає як фарфорова. Ти кохаєш мене таку. І вариш найсмачнішу в світі каву. Якби я була кішкою я б терлася носом об твою бороду і ніжно муркотала тобі на вушко про те, чого можливо не можна сказати словами. Кішки люблять слухати сумні казки і часто впадають в меланхолію. Я люблю м'ятний шоколад і запах старих книг. Я повинна була народитися в Японії і стати гейшею. Мене б звали Дощ і у мене було б чорне шовковисте волосся. Або ж десь в Латинській Америці . Щоб потім виїхати до Європи і згадувати про батьківщину за смаком мате. ну в крайньому випадку, я була б рудою кішкою і любила б грати з клубочком зелених шерстяних ниток. Але я народилася собою і зустріла тебе, що само по собі здається мені дивним. Ти не любиш гуляти під дощем і тобі ніколи не хотілося підірвати цей світ і відправити його у пекло. Ти витримуєш мої істерики і вчишся дарувати подарунки. У іншому вимірі ми були б ідеальною парою.