Она сидит в красном платье на полу и плачет. Разбавляет слезами черную акварель своих глаз и рисует тонкими пальцами-кисточками понятные только ей иероглифы-мысли. Она очень любит играть и совсем не умеет проигрывать. Она живет от луны до луны и прячет свою тень на чердаке черно-белых снов, где-то между выцветшими фотографиями неизвестных людей и покрытыми пылью мертвыми письмами. В этом уголке неярких красок и приглушенных звуков всегда найдется место для неуместных вещей. Теперь же она сама неуместна здесь, в мире реальном, в мире пестрых пятен, кричащей музыки и вечного движения. Такое ощущение, что ее, как старую виниловую пластинку, убрал на верхнюю полку меломан-неудачник. До лучших времен. Но, к сожалению, с людьми сложнее: их не убирают на полки по прошествии времени, потому что в каждом заложена способность приспособиться к новой реальности. Стать со-ци-аль-но а-дап-ти-ро-ван-ны-ми. Вот и она принимает правила чужих игр, учиться лицемерить, плакать поменьше, говорить спокойней и не улыбаться глазами. А когда все уходят, рыдает под Blind посреди своей комнаты. А все потому, что у нее есть один очень серьезный недостаток: она – это я.

[578x200]

Вона сидить у червоній сукні на підлозі і плаче. Розбавляє сльозами чорну акварель своїх очей і малює тонкими пальцями-пензликами зрозумілі тільки їй ієрогліфи-думки. Вона дуже любить грати і зовсім не вміє програвати. Вона живе від ночі до ночі і ховає свою тінь на горищі чорно-білих снів, десь поміж вицвілими фотографіями невідомих людей і покритими пилом мертвими листами. У цьому куточку неяскравих фарб і приглушених звуків завжди знайдеться місце для недоречних речей. Тепер же вона сама недоречна тут, в світі реальному, в світі строкатих плям, гучної музики і вічного руху. Таке відчуття, що її, як стару вінілову пластинку, прибрав на верхню полицю меломан-невдаха. До кращих часів. Але, на жаль, з людьми складніше: їх не прибирають на полиці, тому що в кожному закладена здатність пристосуватися до нової реальності. Стати со-ці-аль-но а-дап-то-ва-ни-ми. Ось і вона приймає правила чужої гри, вчиться лицемірити, плакати трохи менше, говорити спокійніше і не посміхатися очима. А коли всі йдуть, ридає під Blind посеред своєї кімнати. А все тому, що у неї є одна дуже серйозна вада: вона – це я.