був звичайний холодний дощовий вересневий вечір.
затрималася на роботі - пізно верталася додому, довго чекала на транспорт.
зайшла, сіла...думала спокійно доїду, слухаючи музику.
але!
навпроти підсів один панок і почав читати свої вірші.
деякі складав на ходу, інші - читав по пам'яті.
"обізвав" чарункою, але відразу пояснив значення того слова
(виявляється зовсім не те, що думала вона).
пообцяв написати вірша.
наступного дня дійсно віддав його.
віршик вийшов такий... нічого собі - мені сподобалося.
тим паче що вірш цей про мене)