Усе почалось дивним сном.
Карпати. Ліс. Тепло так, мило, росяно...Напевно, весна...
Я абсолютно одна...Більше ні душі....Я і природа...

Починає вечоріти. З"являються зорі...Такі величезні і важкі, як ялинкові іграшки.
Нереальні.

Стає моторошно. У мене ні намету, ні спальника, ні дерева, на яке можна вилізти і поспати.
Ситуація видається безвихідною. Спиною мурашки...Бігла б, та не знаю куди...

І раптом за спиною - кроки. Повертаю голову: кремезний чоловік, до 2 метрів зросту, сиве довге волосся і вуса...
Говорить дивною мовою, мені не зрозумілою...Я розумію одне - він хоче допомогти...

Я кажу в розпачі: я не знаю цієї мови, а він українською - але у тебе є словник!
Я згадую, що словник лежить у мене вдома на тумбі. І він опиняється у мене в руках...

Я прокидаюсь від смс. Коханий пише: Прокидайся, мила. Голос серця в словнику з англійської...
Я лечу до словника, а там - Його розуміння Нашої любові знайомим почерком...

Я в ауті. Досі.