Вони бачились рідко, але надовго, залишаючи крихітні сліди спогадів на стежині пам’яті. Вони примушували один одного думати, розуміти дещо, часом заплутувались цілком і повністю і мовчали, насолоджуючись польотом думки. Вона знаходила в ньому те, чого їй бракувало: впевненість у собі, амбіційність, якусь внутрішню силу і відсутність страху. Він використовував її, щоб не загубити себе. Попросив її слухати, вивчити його і потім розповісти про нього … йому ж. Його не цікавила вона, він не знав її, більше того він не був впевнений, чи зробив правильний вибір «приватного психолога». Вона бачила це, але не зважала. Надто комфортно почувалась в його присутності. Часом їй хотілося, щоб він торкнувся її поглядом, часом – рукою. Але понад усе вона бажала хоч на мить полонити його думки. Даремно...