Море, тепле і ласкаве, залишилось позаду, довго маячило десь на краю горизонту, доки не сховалося зовсім. Казковий безтурботний тиждень закінчився. Автобус неумолимо йшов далі, додому, де чекають невирішені проблеми, щоденні турботи, похмурі думки, неспокійні сни, невтолені бажання, нездійсненні мрії… Просто неспокій. Якби автобус зупинився, я б точно втекла на якійсь зупинці. Чомусь не зробила того. Мабуть десь в підсвідомості відчувала, що від цього нікуди не дінешся. Від самої себе не втечеш.

Я вдома. Сумно чи радісно?