[591x418]
Вона і він
Завжди були разом....Їхні серця завжди билися в унісон.Він співав їй під гітару пісні, вона його кохала шалено і ніжно.Їхні руки завжди були одна в одній.Заходи і сходи сонця вони завжди зустрічали разом.Від них просто відбивалося сонце, адже вони були світліші від нього.Вночі їм ніколи не було темно, адже її очі світилися від щастя так яскраво, що, якщо б хтось, крім нього, глянув в них, він би осліпнув.Їм заздрили зорі, адже вони завжди були разом, а зорі не можуть знаходитись так близько одна до одної.Важко було їм, коли вони розлучалися ненадовго.Він не міг вчитися, вона на уроках лише думала про нього.Вони розуміли, що це вічне кохання, яке приходить лиш раз на сто років.Вона засинала без нього з сльозами на очах, а він взагалі не міг спати без неї.Вони ходили по одинці, так, наче, у них забрали неземні сили душу і серце і тримали у себе аж до поки вони знову не зустрінуться.Вони знову разом, серце не хоче відпускати один одного ні на мить.Її ніжні губи він цілував би вічно.Вона топилася в його бездонних, неземних, карих очах.Вони забирали її в полон, і вона піддавалася їм, адже, що може бути прекрасніше."Невже таке існує",-дивувалися люди.Вони просто могли сидіти годинами і дивитися один на одного.Їм не хотілося їсти, вони годували один одного своїм коханням, їм не хотілося спати, бо боялися, що можуть прокинутися вже не разом, їм не хотілося жити один без одного.Він знав кожну клітинку її тендітного тіла, вона знала кожний рух його.Вони були єдиним цілим.Він дарував їй себе, а вона йому-себе.
Того ранку вона відчувала щось погане в душі.Вона не знала, що коїться...На дворі була велика злива.Вона чекала на його прихід, а його все не було...Вона відчула його серця крик.Вона, не задумуючись ні над чим, побігла боса кудись Вона не знала, куди вона біжить, але вона бігла, не помічаючи, що її ноги були всі в крові.А злива почалася ще сильніша.Її ноги несли самі.Вона прибігла до того їхнього улюбленого місця, де вони провели всі ці безтурботні роки.Вона побачила свої улюблені білі троянди, а біля них лежало її життя.Це був він.........Його серце вже не билося.Вона почала його цілувати, вона почала кричати, це кричало її серце, яке просто не могло битися без нього.Вона лягла біля нього, дощ змивав її сльози, її солоні сльози........Та її сліз було більше, чим цієї зливи.Вона заснула.
Пройшов день...........Вона прокинулась, а біля неї лежав він, він промовив:"Кохана, ти прокинулась?".Вона обійняла його так сильно і сказала:"Я більше ніколи не буду спати, ти - моє життя....Ти моє серце, і якщо ти підеш, воно перестане битися........"