Казка про Миколу. Частина 1.

День червоніє, дозріває,
А сонце яблуком спілим падає,
Микола вже на переправі,
Летить окунем в небі, коли любов свою згадує.

(приспів) Вона чекала на Миколу,
який скоро, дуже скоро,
Мав приїхати додому.

Човен пливе, плескають весла,
Потім лісом їхати на велосипеді,
А вітер хитрий, знай собі креслить
Незрозумілі ієрогліфи в небі.

(приспів) І без Миколи їй було зовсім хуйово
і вона пішла-купила собі
пачку димедролу.

Чекала Марічка та й вечеряти сіла,
Така працьовита, сумлінна і файна,
Їжі ціле відро наварила,
У хаті прибрала, щоб була охайно.

(приспів) Вона молилась на ікону,
В той час як її Микола
Зустрів в лісі незвичайную корову.
На чистій українській мові,
мовила корова Колі,
що молоко її дає безсмертя, без приколів”.