Про сонце.

Сонце котиться, як жовтий шмат сиру,
Чіпляється за гілки,
за дахи будинків,
На ніч ховається у землю могилу,
Ти носиш сонце у собі
Глибоко всередині,
І воно дає тепло...

Сіль втратила смак солі,
Ми забули відчуття любові.
Але ми ще хочемо відчути її знову.
Що було – минуло і розбите,
Все, що буде, пеленою вкрите.
Я читаю цей світ, як пташину мову.

Пройшовши земне життя до половини,
Я опинився в лісі темному,
Чи йти мені молитись на полонину,
Чи животіти далі у світі чемному?
Банально казати, що троянди це банально,
Що любов неможлива, що любов нереальна.
І що ніхто нікого не гребе, іє, іє.

Місяць... котиться як білий шмат сиру,
Сідає на балкони,
На самотні перони,
Пірнає в канаву, що біля старого тину.
Звичайна пригоршня землі
Дорожче золота в ціні,
Коли любов торкнулася її.

(приспів) І не шукай
На мапі місць,
де є твій дім, поки один, ти – гість.
У двох ішли,
Мов ми - не ми:
Мов сонце я, і немов місяць – ти.

Морозов Андрій



Настроение сейчас - хорошее
В колонках играет - том вейтс