...Червоні. Помаранчові. Оранжеві. Вишневі. Як на підбір. І в цих однотипних головках одна лише думка. Одна на всіх. Спільна. Ця думка захоплює мозочки і не дозволяє спокійно спати. Повільно зводить з розуму... Втрачаються інші кольори світу. Безмежність одного кольору і одного бажання. Все продумано. До найменших дрібниць. Вони гадають, що кожна є особистістю і мріють кожну секунду про те як втратять свою особистість. Та більшість давно її втратили і стали помаранчовою масою. Без душі, без логіки, без будь-яких мислень, із спільною метою... І кожна намагається вхопити кусочок щастя, щоб потім роздувши його до розмірів океану виставляти напоказ. Вони радіють, будучи незадоволеними. Хоча ні, вони щасливі що мають малесенький шматочок щастя і мікроскоп, під яким він здається просто гігантським, море щастя. Вони не думають про те, що у когось цей кусочок вони таки відбирають, нехай найменший, але ж їх стільки... А коли й подумають, то з усмішкою, мовляв, її вистачить. Мені завжди було цікаво, що вона відчуває до цих спіральок?..