В моїй голові лунає шматочок гітарного соло.... Він із звуку втілюється в графіку у вигляді чорно-білих вертикальних штрихів і спіральок... Звук стає графікою. Тривимірною. Чорно-білою. Графіка виходить за межі свого простору, за межі світосприйняття, стає якимсь самостійним сприйняттям світу. Ці безкінечні спіральні просвердлюють залишки мозку і... Я стаю однією з цих сірих спіралей світосприйняття. Але... Я стаю такою, як і вони. Сірою і покрученою. Спіраплькою, що існує для зображення кусочка гітарного соло в чужій свідомості. Життя таких спіральок недовге. Вони відтворюють один-два акорди і помирають. Швидко і безболісно. Щасливо. Без будь-яких думок, переживань, острахів, почуттів і навіть відчуттів. Це ілюзія. Буд-що... Півень ніколи не їв лисиці. Буквиця ніколи не стане способом відтворення музичних акордів. Стане. Як і графіка.
«Чим більше знаходиш відповідей, тим більше виникає запитань...» С.М. Знову в українському тлумаченні. То може краще не шукати?..