В колонках играет - казантіп, який повік мені його нагадуватиме...
Настроение сейчас - ностальгія...

Деколи задумаюсь... чи є біля мене хтось такий, хто розуміє мене, що б я не робила і як, хто б допоміг коли було би треба і не приставав би з питаннями, кого я завжди рада була би вислухати і це би не було мені неприємно, що б не грузив розмовами, але в кого рот би не затикався. Хто би завжди зміг мене розважити і відчував би коли це неумісно… Хто був би практично ідеалом, але тим самим не лишав мене можливості в дечому вчити його і вказувати на помилки і промахи…
Коротше я незнаю як це ще конкретніше описати, але це співпадає з описом однієї людини… Сама думка про нього наводить усмішку на моє обличчя. Кожен раз коли я його згадую то вдихаю його запах, чую його сміх над вухом і боком відчуваю його тепло, хоча це він завжди говорив що йому холодно, підсувався впритул і грівся… В мене з ним нічого не було, але за той короткий, дуууже короткий час, що ми спілкувались, я його полюбила. Не покохала, а полюбила як чудову людину. Я роблюсь щаслива коли просто згадую про нього, про його ставлення до мене, просто про те, що я його знавала… ))) Це все Ромка))) Ось він:

[525x700]