- Привіт любий, я вже вдома! Сподіваюсь ти ще не спиш, бо в мне є пиво і розмова... і не дивись так на мене!!! Ну ж бо, пішли зі мною...Ми зараз запалимо свічки і ароматні палички. Вдома тиша. Всі сплять і ми з тобою врешті решт маємо можливість залишитися на одинці...
- ...
- Чого ти насупив лоба? Може ти образився, що я гуляла без тебе? Зін, пробач, але мені було необхідно побути на самоті. Розумієш?
- ...
- Судячи з виразу твого обличчя ні...Це все від того, що ти ніколи не бродив нічними вулицями з улюбленою музикою в навушниках...
- ...
- Розумієш, це як мить істини...але це не мить, а весь той час, який ти проводиш десь далеко від цього розгардіяшу. Є вулиці, ліхтарі, поодинокі машини і музика... іноді тобі зустрічаються люди... але цей недолік легко виправити, якщо гуляти десь у парку. І ось, ти неспішно йдеш, а в голові думки... і вони такі різні за своїм змістом, за своєю емоціональною забарвленістю, а ти намагаєшся їх приручити, якось приладнати до себе, до своєї суті... іноді виходить, іноді ні... але сам процес тебе заспокоює... Ось так... Але досить про це... Я хочу поговорити про нього...
- ...
- Ну чого ти знов насупився? Невже так важко зрозуміти, що я його кохаю?
- ...
- Тільки не треба мене вчити... я вже доросла і все розумію... тобто, мій мозок все знає і навіть вистроює логічні рядки. Але в мене є ще серце... і воно не хоче нічого чути, в ньому белькотить надія, живлячись мріями і сподіваннями...
- ...
- Правда він чарівний?
- ...
- Ну чого ти знову так на мене дивишся? ніби я не розумію. Що ти м’яка іграшка ведмедик... але ж ти мій улюблений Зін і і хоча ти не хочеш зі мною говорити, я знаю, що ти розумієш що зі мною...
- ....
- Ну ось, ти посміхаєшся... що ти кажеш? Все буде добре? Звісно все буде добре, бо в мене є ти і моя надія...
[700x467]