Так хочется кричать: Я есть, Я здесь, Я жива...
Безумно жаль уходящего времени, грущу о людях, эмоциях, чувствах...
Чувствую себя подавленной, уязвленной, использованной и депрессивной...
Хочу верить в себя и доверять людям...
Хочу стереть из памяти некоторых людей и все, что с ними связано... потому как больно и стыдно за то что позволила им...
Хочу ни о чём не жалеть...
Хочу что бы ветер в лицо, запах счастья, и крылья за спиной...
Хочу плакать и знать, что станет легче...
Хочу не прокручивать в голове одну и ту же сцену...
Хочу просто быть... просто жить, дышать и верить...
P.S. Слава Богу у меня есть ты, а значит есть надежда на безграничное счастье и повод быть...

Фотографии Punishing_Angel : мои фотки...

Фотографии Punishing_Angel : мои фотки...

Фотографии Punishing_Angel : мои фотки...

Это все я...

Настроение сейчас - Позитивная грусть...

РЕАЛЬНІСТЬ - ЦЕ ЖИТТЯ, В ЯКОМУ ВСІ ТЕБЕ ЛЮБЛЯТЬ, АЛЕ ТИ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНИЙ...

Светлеет… небо теряет звезды… я теряю разум.
Постепенно, небо окрашивается в розовый цвет…
Постепенно, я уничтожаю себя изнутри…
Каждая минута на счету, каждый вздох как последний.
Почему я не замечала раньше, что рассвет настолько прекрасен? Почему не замечала, что жизнь струится как песок сквозь пальцы? Неуклонно и безвозвратно уходят крупицы… уходят люди и ощущения…
Грустно, но с другой стороны замечательно, что я могу это чувствовать…
Оборачиваясь назад, я могу сказать, что ни о чем не жалею… Так было надо… Столько событий, эмоций, чувств, ощущений, людей прошло сквозь меня, оставляя во мне свои следы, что иногда мне кажется я переполнена ими и не существует силы, которая могла бы меня опустошить…
Иногда я задаю себе вопрос какими бы были мои последние слова? Не знаю… наверно – жизнь – это чудо… Спасибо всем…
Утро застигло меня на берегу моря. Солнце одарило своим теплом и грусть развеялась, исчезла…
Я иду жить дальше… еще один день, полный надежд и желаний, еще один день наполненный сомнениями и верой….
Все будет хорошо, даже если я об этом не узнаю…

youtube.com/watch?v=2-zUgiKPzt8

прикольно...

Звичайно я не полюбляю скаржитися на життя, але іноді воно дуже дошкуляє своїми вибриками...ось і сьогодні – взяло і спаскудило мій ранок дощем зі снігом...під ногами місиво з багнюки і мокрого снігу...з неба ллється, сипиться щось невідоме і дратує неможливо.
А ще, люди сьогодні дивні... бігають, штовхаються, кричать... ніби це їм в чомусь, чи якось допоможе... Про громадський транспорт навіть згадувати не хочу, зранку він завжди здається мені великою клоакою, яка ковтає людей живцем, а потім вони там всередині стають зовсім божевільні... Спасає плеер... і то не завжди... бо якщо якась падлюка топчеться по твоїх не дуже дешевих лакових чобітках і на твоє спокійне:
- „Обережніше, будь ласка!”
відповідає:
- „Ти ба, яка принцеса! На таксі треба їздити дурепо!”
в такому разі мені і плеер не допомагає, і навіть якщо запевняти себе, що не всі люди таки свині, і що їх треба вибачати, і що необхідно бути мудрішою і все таке інше...не фіга... в ліпшому разі булькотиш собі під ніс „Сам дурень”, в гіршому посилаєш у далеку сексуальну подорож. В будь якому разі настрій від цього не поліпшується.
Ну ось, врешті решт „доплила” до роботи... в думках кава з цигаркою і перевірка пошти... а тут життя взяло і викинуло ще один вибрик:
КАВИ НЕ МАЄ! ІНТЕРНЕТ НЕ ПРАЦЮЄ!!!
Ти кажеш собі все гаразд, все одно йдеш курити, тільки з чаєм, Інтернет заміняєш розмовою з подругою по мобільному телефону і здається життя пішло на поправку, а ні... тому, що ти ще не спілкувалася з своїм начальством...
Поспілкувавшись, ти не зовсім рівною ходою, виходиш з кабінету і розумієш, що дощ зі снігом, багнюка під ногами, громадський транспорт і той придурок в маршрутці після „такої” розмови тобі за щастя...
В шість годин, тихенько озираючись по сторонам і гадаючи яким буде наступний вибрик, ти валиш додому... Але на півдорозі розумієш, що кухоль пива це єдине, що тобі потрібне...а після другого життя здається набагато кращим...третій кухоль і ти королева всесвіту разом зі своєю подругою...і тому ви навіть можете заспівати собі якісь гімн...і поїхати додому на таксі...бо по іншому вже не виходить... а завтра....а Біс його знає, що буде завтра...

metoyou.mole.ru/

Как же ты мне надоел,
Мучительный орган.
Слабый, вечно больной,
Кровоточащий.
Я не могу уснуть
Ни днем ни ночью,
Ты изнутри долбишь
Тонкую оболочку.

Сжатия и разрывы,
Новые спазмы и муки,
Взгляд, безупречно ленивый,
Предают дрожащие руки.
Возле погашенной лампы
Мечутся странные блики.
Голос разума слабый-слабый,
Тихий-тихий.

Я могу прекратить
Твою жизнь
В запястье
Руки.
Ведь кровь это
Всего лишь жидкость,
Тонкие венки
Хрупки.

Если бы ты
Прорвалось наружу
Разрушив ребра
И кожу,
Это был бы хороший
Конец всему,
Это был бы...
Хороший...

"Смерть, если подойти к ней психологически правильно, есть не конец, а цель, и поэтому человек, перевалив за вершину жизни, начинает жить ради смерти"... Юнг.

prikol.bigmir.net/view/110151/

Ездила на выходных в Карпаты... Каталась на сноуборде... писать о ощущениях не могу... слов подходящих нет, что бы описать насколько это Афиге-е-е-ено!!!!!!!Кто знает, тот поймет...

Ранок в житті кожної людини має починатися з позитиву...
І не важливо, що на вулиці зима...
Не важливо, що декілька днів поспіль на вулиці сіро, похмуро і якось не комфортно...
Не важливо, що твоя точка зору на те коли тобі необхідно прокидатися суттєво відрізняться від часу коли дзвонить годинник...
Не важливо, що хтось зайняв ванну с самого ранку і ти вже півгодини не можеш прийняти душ....
Не важливо, що ти виймаєш сорочку з шафи і розумієш, що тобі її прийдеться прасувати при наймі годину...
Тобі це неважливо... адже твій ранок почався з позитиву...
І ти неспішно йдеш на кухню пити каву, згадуючи про себе благим матом годинник з його ранішнім дзвінком, ту людину, яка вже півгодини миється в душі, м’яту сорочку, дресскод на роботі і громадський транспорт... але ранок почався з позитиву і ти згадуєш все це без злості, згадуєш просто тому, що з ранку тобі хочеться побурчати... і в цьому щось є...
[699x432]

prikol.bigmir.net/view/108849/

- Привіт любий, я вже вдома! Сподіваюсь ти ще не спиш, бо в мне є пиво і розмова... і не дивись так на мене!!! Ну ж бо, пішли зі мною...Ми зараз запалимо свічки і ароматні палички. Вдома тиша. Всі сплять і ми з тобою врешті решт маємо можливість залишитися на одинці...
- ...
- Чого ти насупив лоба? Може ти образився, що я гуляла без тебе? Зін, пробач, але мені було необхідно побути на самоті. Розумієш?
- ...
- Судячи з виразу твого обличчя ні...Це все від того, що ти ніколи не бродив нічними вулицями з улюбленою музикою в навушниках...
- ...
- Розумієш, це як мить істини...але це не мить, а весь той час, який ти проводиш десь далеко від цього розгардіяшу. Є вулиці, ліхтарі, поодинокі машини і музика... іноді тобі зустрічаються люди... але цей недолік легко виправити, якщо гуляти десь у парку. І ось, ти неспішно йдеш, а в голові думки... і вони такі різні за своїм змістом, за своєю емоціональною забарвленістю, а ти намагаєшся їх приручити, якось приладнати до себе, до своєї суті... іноді виходить, іноді ні... але сам процес тебе заспокоює... Ось так... Але досить про це... Я хочу поговорити про нього...
- ...
- Ну чого ти знов насупився? Невже так важко зрозуміти, що я його кохаю?
- ...
- Тільки не треба мене вчити... я вже доросла і все розумію... тобто, мій мозок все знає і навіть вистроює логічні рядки. Але в мене є ще серце... і воно не хоче нічого чути, в ньому белькотить надія, живлячись мріями і сподіваннями...
- ...
- Правда він чарівний?
- ...
- Ну чого ти знову так на мене дивишся? ніби я не розумію. Що ти м’яка іграшка ведмедик... але ж ти мій улюблений Зін і і хоча ти не хочеш зі мною говорити, я знаю, що ти розумієш що зі мною...
- ....
- Ну ось, ти посміхаєшся... що ти кажеш? Все буде добре? Звісно все буде добре, бо в мене є ти і моя надія...
[700x467]

„Ибо мудрость мира сего есть безумие пред Богом, как написано: уловляет мудрых в лукавстве их” Новый Завет. Первое послание к Коринфянам святого апостола Павла.



В суєті звичного життя, серед дій та бездіяльності, серед мрій і реалій, крізь сміх і сльози, крізь байдужість та зверхність оточуючих людей, всупереч встановленим, суспільством канонам поведінки і не писаних норм виживання, серед всієї цієї безглуздості – важливо залишатися собою...
І не важливо скільки зусиль необхідно для цього прикласти... не важливо через які грані своїх можливостей необхідно переступити. Не важливо скільки раз...
Отак і живеш...
Іноді зриваєшся і ридаєш, ковтаючи гірки сльози власного безсилля... через деякий час піднімаєш голову, говорячи собі – ДОСИТЬ!!! і з яскравою посмішкою несеш в світ своє божевілля, своє кохання...
Темні вулиці... Холодні вечора... Світло з чужих вікон... і музика... твого серця і в твоєму плеєрі..
Ти легка і чарівна. Наївна і впевнена в своєму щасті або байдужа до свого горя...

[332x500]

Маленькая девочка в глубине твоей души... «Искорка»

Искра от бенгальского огня, озорная непоседа, маленькая разноцветная «юла» - вот что скрывается в глубине твоей души. Знаешь, взрослые так доверчивы. Им достаточно ткнуть пальцем в их монотонную жизнь и сказать, что это – навсегда, и они верят этому, да так и живут. Но «Искра» в тебе знает, что это не так! Она точно знает: жизнь – это не намертво прибитая табличка на твоей двери. Это Живой Поток, который ты можешь в любой момент пустить по новому руслу, Воздушный змей, которого ты запускаешь, выбирая направление ветра. Маленькая Девочка в глубине твоей души не боится что-то менять – и порой стоит прислушаться к ее звонкому голосу. [показать]

Пройти тест

urlskit.com/love/

Это цитата сообщения YES_Stars Оригинальное сообщение

[Мы]

Часто мы говорим "Не люблю", а в душе у нас текут слёзы.

Часто мы говорим "Ненавижу" только для того, чтобы мы сами поверили в это.
Часто мы говорим "Прощай" в надежде увидеть человека ещё раз.
Мы говорим "Уйди", чтобы человек не видел наших слёз.
Мы говорим "Никогда", когда знаем что это случится вновь.
Мы говорим "Разлюбил(а)"когда боимся признаться в своих чувствах.
Мы говорим "Я тебя забыл(а)" когда мысль о человеке не выходит из головы.
Мы говорим "Я удалила его(ее) номер" когда помним его наизусть.
Мы говорим "Между нами все кончено" когда все только начинается.
Иногда мы не можем сказать "Люблю" когда боимся услышать ответ.
Мы просим чтобы нас оставили одних, когда нуждаемся в чьей-то поддержке.
Мы надеемся, когда нет никаких шансов.
Мы ждём, когда знаем, что о нас уже забыли.
Мы мечтаем зная, что это никогда не случится.