Гадав собі: забудешся мені,
Хай тільки згаснуть літа пломені!
Підуть дощі садами сновигати
Й навчать мене, як жить і не страждати!
Отак згадав... Таку плекав надію:
Нехай лишень навкіл заосеніє,
Заступить стежку спогадам сумним
З-над картоплиння вихололий дим!
Гадав собі: зима прийде і вже,
Тоді й по всім, і годі сумувати!
Та білий кінь снігів побіля хати
Заклично так під вікнами ірже,
Зве їхати у світ - тебе шукати.

Грицько Чубай, "Літературна Україна", 2.08.1984 р.