Не маю нічого проти, тобто, звичайно, маю проти, і, навіть, все. Але завжди і всьому є своя межа. Ну склалася так історія, тут нічого не поробиш, ну була це колись їхня територія, але ж завжди треба поважати ту землю, на якій ти живеш. Це я кажу про Севастополь.
Недавно нам непощасливилося там побувати. Там є все для типового міста-пережитку пролетаріату. У них там своя якась держава з совковими принципами і зросійщеним розумінням всього. Якщо ти говориш українською мовою – пиздуй до себе у країну і там говори, а Севастополь – не твоя країна. Принаймні вони там всі так думають.
Є там дивна будівля під назвою «Дом Москвы», а нафіга? Є там пам`ятник дивний: потяг стоїть, до нього причеплено кілька вагонів, на одному з них великий напис «Смерть фашизму!», на фіга… Довбані пролетарі! Вони там живуть не у нашій країні, суки. Вони просто живуть на українській землі і території, але не в українській державі. Не знаю, може й не всі, але ж більшість – це однозначно.
Найбільше мене здивувало оголошення на зупинці (його фотка буде пізніше), текст приблизно такий: «Севастопольцы, не позорьте честь нашего города, повсеместно срывайте окупационные бандеровские флаги». Це нормально? А я навіть змоги не мав порадіти побаченому, хоча б одному, червоно-чорному стягу…
Нам потрібна диктатура, хто б що не казав. Поки не буде диктатури, не буде порядку і у всій державі. І, обов`язково, нам потрібні масові розстріли.
Нам потрібна диктатура, хто б що не казав…