Як я прої**в шашлик

Проїбати шашлик – це не просто мистецтво,
Це – ціла філософія.
(це написав я)

Нещодавно ми їздили на вилазку. Це була не попсова накручена штука – це був справжній відпочинок: з річкою, лісом, малою кількістю людей навкруги і, звичайно, шашликом. Гадаю, найперше що треба зробити, коли ти приходиш на природу і хочеш з нею єднання, аби відчути ауру і позитивну енергетику – це вимкнути мобільний телефон, щоб тебе не задовбували всякі там… Ще краще його взагалі не брати, але час від часу доводиться стежити за часом, а годинника в жодного з нас чотирьох не було. Тому телефони час від часу таки доводилося вмикати. Та й то дуже рідко. Вночі ми, навіть, грали у просту гру «вгадай котра година», жоден з нас точний час не вгадав – і це було прекрасно.
Друге – не брати в жодному разі капці, ходити босяка по піску, траві і соснових гілках. Ходити босяка по землі – це одна з моїх найулюбленіших справ (ще я люблю пити томатний сік зі сметаною, але до вилазки це не має жодного значення).
І от, після вечері, ми почали ритуальне приготування м’яса... Спочатку з максом доводилося лазити по соснам, щоб збивати якісь сухі гілки. Залазити довелося дуже високо, приблизно метри на чотири вгору, тому ризик залишитися на природі навічно був, але тоді про це якось не думалося. Коли дрова вже були – треба був мангал.
З цього колапсу ми вийшли з гордо піднятою головою. Ми просто розтягали фундаментові опори з будиночків. Звичайно, на природі краще ночувати в палатці, але тоді гостро постає проблема мангалу.
Все було готово. Час не знаю, але здогадуюся, що вже далеко за десяту. Сітка барбекю вщент наповнена курячими стегнами, промаринованими у соусі особистого приготування лягає краями на цеглинки. Запах розходиться миттєво, а у вуха влазить приємний звук шкварчання…
В цей роковий вечір ми вирішили не нажиратися як свині, тому однієї пляшки горілки нам вистачило на трьох (ще одна наша родичка по майбутньому нещастю пила вино), та й то ми не допили одну пляшку.
Шашлик вже готовий, залишилося відкрити сітку, висипати його в тарілки і смакувати… Але… блядь, як це сталося? Це сука міжнародний заколот!!! Тільки я підійняв сітку за ручку, як вона відкрилася і шматочки м’яса попадали прямо на вугілля. Мені швидко кидаються на допомогу і ми вкупі намагаємося реанімувати курячі стегна. Нічого не виходить – вони гарячі, як, з рештою, і перегорілі дрова. Через п’ять хвилин катування ми таки позапихали шматки втраченого щастя назад до барбекю. Ополоснули пивом і знову прожарили. На зубах тріщав пісок і хрумтіла земля, а ці ласі шматочки відмовилася їсти навіть собака. Добре що ми хоч запаслися м’ясом і таки поїли в цей день шашлику.
Але це клеймо причепилося до мене на весь вечір. Постійно хтось казав: «Тарас проїбав шашлик». Мені забороняли співати пісні і балуватися. А з цього приводу було знято навіть короткометражний фільм під назвою «Як Тарас проїбав шашлик».
Щоправда потім, коли всі були наїдені м’ясом, мені все пробачили. Ми з Максом стрибали через багаття (вийшло з другого дублю) і каталися на дитячий гірці. Доречи, коли ми летіли через полум’я пекла, наш політ був схожий на п’ятихвилинний невагомий стрибок, а на відео виявляється, я мало ногою не вступив у багаття, а потім ми ще й впали.
Легенди про пройобаний шашлик досі ходять лісами Андріївки, а шість привидів шести пройобаних шматків досі тероризують місцевих жителів.