це теж текст однієї з моїх пісень, написаний три роки тому. Зараз багато змінилося, але слова мені подобаються...

1.
Мільярди людей з крилами питали мене кожен раз,
Де мої мрії, і чому я серед вас?
Де мої сили? Що бачать мої очі?
Де моя душа і чому я не сплю щоночі?
Чому саме я хочу щось змінити в цьому світі?
Чому не вдається? Чому пов'яли квіти?
Чому боляче мені? Скільки маю я страждати?
Що болить у мене? Що то таке - на волі грати?
Де мій біль і як, мені його утамувати?
Чом не як у всіх життя і скільки маю я шукати
Звідки він узявся - той біль у тілі?
Камінь на душі ще гірше моє серце вже зомліло.
Обернулось кригою і так буде доти,
Доки не знайду свій біль, обійшов низи й висоти.
Скорботи роки і роки каяття,
Біль не мина, душа все більше стражда...

2.
А люди з крилами минали, хтось летів у небо,
Вони мене жаліли, співчувати тут даремно.
В них були крила, які несли їх від землі,
Продовжую пошук. На мене небо ллє дощі.
Щось болить всередині, неначе скла уламок.
Щось коле душу - мене це все дістало.
Ці голои навкруги - кожен каже щось своє,
Кожен хоче допомогти, та знаю я, що все мине.
Застряг тут надовго - між землею і небом.
І не знаю хто в мені - чи янгол а чи демон.
Що веде в дорогу і не пуска на небеса.
Душа була щаслива - найшла на камінь коса...
Мій біль, я відчуваю, його влада все сильніша.
Де мої сили? І їх немає більше
Натомість на спині моїй з'являються крила...
Я лечу в небо. Вперше відчуваю себе вільно.