Приходжу я до будинку друку, а тут стоїть автобус кохання. Ну й ідіоти... Як може бути автобус - автобусом кохання? А чому не метро поцілунків, не електричка щастя, щось там інше? Але це не головне. Дивлюсь я у цей автобус - а там майже самі чоловіки:) і мене запрошували... Так от я й думаю, невже кохання хочеться лише чоловікам? Інакше - чому їх більшість у тому довбаному транспорті. Але я подумав так - якщо хочеться кохання, то не треба в пошуках його їздити у якійсь спец-машині, чи ходити певними маршрутами. Бо, коли його хочеться, у якихсь окремих місцях його точно не буде - це факт. Воно, якщо його справді душа бажає, прийде саме, і знайде воно вас там, де ви його знайти не сподівалися аж ніяк. Кохання не можна виміряти автобусами, маршрутами і кількістю конкурсів. Кохання - це кохання. Воно не хоче їсти або пити, його не можна купити, а тим більше виграти. Бо воно - тендітне, ніжне, непримхливе, і добре.