Знову ранок... Ти прокидаєшся з нехотінням, чистиш зуби, вмиваєшся, одягаєшся... Йдеш пити каву. Мою каву мама готує тоді ж, коли й собі. Годині о сьомій. А прокидаюся я теж приблизно тоді ж. Але чи то лінь, чи то якісь неземні сили не відпускають мене з ліжка. Валяюся на кроваті, вкритий з головою, ще з півгодини. Тоді виконую ранковий ритуал, причому, що їм зранку - в пам'яті не залишається, бо запізнююся і їм дуже швидко. І от дійшла черга до кави.
Вона вже не гаряча, навіть не тепла. Щось між холодною і напівхолодною. Але випиваю її не швидко, зазвичай коли спішиш, то все робиш швидко, ту каву можна випити за три ковтки і бігти далі на роботу. Але тут я люблю тягти час і все порівнювати. Насолоджуюся кожним ковтком цього холодного, терпкого і солодкого напою, який колись був гарячим. Цю каву я люблю пити хвилин десять, притулившись головою до стіни на кухні. І це при тому, що щоб випити гарячу каву на роботі мені треба всього п'ять хвилин. Але не це головне. Чи то мамина рука, чи то домашня атмосфера, але щось робить цей напій таким смачним і не холодним, навіть коли він холодний. І ще мама весь час турбується і попереджує мене, мовляв, вставай, бо знову питимеш холодне. Мені цього і треба! Коли вже пів моєї улюбленої кружечки залишається пустою, а інша половина стане скоро пустою, до мене приходять думки. Різні, різного змісту, але обов'язково думаєш про те, про що раніше не думав, або думав, але сьогодні думаєш по-новому якось.
Сьогодні, допиваючи каву, я порівнював її з людьми. Все так. Все точно так як і в житті. Людина в запалі, вона чимось зацікавлена і заінтригована, чогось чекає. Вона, що називається, - гаряча, як кава з самого ранкового ранку. Вона чекає і їй здається, що її цікавість лиш зростає, та насправді вона холоне. І от коли мета вже близько, а людина напів-холодна, напів-дуже-холодна, з'являється цей смак. Це як моя кава, яка вже майже охолола, але стала ще смачніша! Це ж і є її мета - не охолонути остаточно, а охолонути рівно на стільки, щоб дати людині відчути справжній свій смак. Точно так і у людей - треба цікавитися чимось на стільки, щоб перегоріти всередині, і коли відкриється нова цікавість до цього, вона відкриється з ще більшим натхненням, другим диханням. А воно завжди сильніше, ніж перше. Якщо себе тренувати, то так можна робити щодня...
А тоді я зрозумів, що кава зовсім не холодна на половину, це вона стала просто тепленькою, бо коли вона гаряча - вона може обпекти. Тому вона зробила все можливе - не охолола, а просто потеплішала. Вона стала теплою! А коли до тебе ставляться з теплом, це набагато краще, ніж коли ставляться по-вогняному пекуче! Вона стала те-пло-ю!!! А от я цього раніше не розумів. А люди знають, як потрібне тепло іншим - близьким людям. Люди - кава, кава - люди. Зерна - актори. Тепло - життя. Цікаво, чи так само з людьми так само?