Все змінюється. Змінюється постійно, періодично, інтервально, хаотично. Але обов'язково змінюється все і завжди. Отак дивишся на себе і не впізнаєш, не тому що постригся чи збрив бороду, чи одяг нові окуляри, а тому що змінилося щось всередині. Більшість людей у таких випадках впадають у якісь крайності. Їм це не подобається, їх це засмучує, вони хочуть повернення себе у тих, ким вони були раніше. Це неправда, хіба й справді вони хочуть цього?
Я думаю, що все набагато простіше, але в той же час набагато складніше ніж просто відчуття невдоволення собою. Буває, що ти клянешся не робити так, чи інакше, кажеш, що більше таким не будеш, кажеш, що ти робив щось ненавмисно (що цілком можливо), кажеш, що необдуманий тобою вчинок мало не зломив самого себе... А не буває так, що твій вчинок має під собою гранітне підґрунтя, залізні аргументи, світлу мету? Останнім часом я думаю, що так і є... Але це зовсім не той випадок, коли мета виправдовує засоби, ні - все по-іншому. Якщо твоя мета підняти настрій друзям перетворюється на метод поглинання алкоголю - це не мета, якщо твоя мета не зіпсувати людям враження від подорожі шляхом мовчання (щоб не бовкнути чогось зайвого) - це не мета, якщо твоя мета - розуміння, і досягти його ти хочеш через постійні історії з життя інших міфічних людей, - це не мета. Це просто завищені ставки. Ти робиш ставку на те, що тебе зрозуміють, але не думаєш про те, що тобі потрібно розуміти інших, сподіваючись на те, що розуміння може бути лише однобоким... Це просто завищені егоїстські ставки. І тут я вдячний тим людям, які мене змінили, оскільки колись давно я був таким як написано, пізніше я трошки змінився, а зараз... я розумію, що не моя заслуга, що я змінився - це заслуга тих людей для яких я спробував змінитися. Якщо в мене щось виходить, то це добре, якщо ж ні... то у цьому немає винних, просто, мабуть, я не роблю нічого для того, щоб зрозуміти людей. І це не тому, що я не хочу їх розуміти, це тому, що щось таке коїться зі мною. Колись коїлось зі мною. Але все ж коїлось.
І от тут я вже роблю висновки, що мені набагато менше важливо (для мене), щоб розуміли мене, і набагато більше мені важливо, щоб я розумів усіх, хто мені такі цінні, дорогі, важливі. Мета є, і не треба брехати про засоби її досягнення, бо засоби не треба планувати, просто це треба розуміти. Що я й намагаюся робити, але чомусь думаю, що в мене мало що виходить...