Похмільний синдром, депресія, сум, біль, похмільний синдром, самотність, роздуми над життям, похмільний синдром, дебільні думки і вчинки, необдумані слова і листи, недороблений настрій, похмільний синдром, робота, універ, в який ніхто не ходе, улюблені мультики які ніхто не дивиться, улюблена іграшка, якою ніхто не грається, похмільний синдром...
Нє ну скільки можна. Не буде тепер (принаймні якийсь час) похмільного синдрому, буде налаштування позитивне і пизитивно-негативне. Я точно знаю, що так не може тривати вічно. Я не буду пити вічно, бо бувають періоди, коли пиво здається по смаку схожим на смолу. Тоді треба перерва, тижнів так три-чотири. Цього часу вистачає, щоб скучити за п'янками так, як часом я скучаю за тархуном, який любив пити ще в дитсадку. От тільки тархуну вже ніколи не буде. Того совєтського, совкового тархуну... А п'янки ще будуть. Фігня якась коїться, може планета почала крутитися в інший бік, чи щось типу того.
Чомусь останнім часом я замислююся над тупими і банальними речами. Чому так класно з вечора, і так погано зранку? Чому руки з будуна такого кольору, що здається, що ніхто не жер, а видобував руду. Нахуя напиватися, робити тупі вчинки, відчувати себе святим, а зранку про все жаліти, бо виявляється, що ти не те, що не святий, ти взагалі якийсь йобнутий. А уявіть, якби всі були п'яні і постійно... ЖАХ!
Але справа не у гулянках і стаканах. Проблема коїться дещо в іншому. Це ж ціла філософія. Коли ти напиваєшся, простіше говорити те, що думаєш, простіше плакати, простіше зізнаватися в коханні (мені так казали), простіше посилати всіх і все, простіше робити щось важливе для тебе, але все це перекреслює інше – важче зранку згадати, і найголовніше – жити важко. Зранку на тебе хтось ображається не розуміючи, що жоден п'яний вчинок це не просто п'яний вчинок. Він має обов'язково гранітної міцності підґрунтя і життєвої важливості характер, конкретної ясності причину і трошки дуже сильно замасковану злу пам'ять, яка випливла у тому стані і штовхнула тебе на той конечний вчинок.
Чому у п'янках депресія перетворюється на депресію в квадраті, а сум у сум помножений на десять, веселий настрій на якісь крейзі-дії а пофігізм на... його просто не стає. Бухати всеодно не вихід з положення. Це вихід у прострацію, у інший стан, інші думки, інший інтелектуальний рівень, інші слова і вчинки, але він теж закінчується. Це як матриця. Ти потрапляєш у неї і тобі піздато-прикольно, але коли ти зранку - реально починається такий стан, що ти думаєш, якась падла з вечора встромили штекер у твій череп.
Далі я хотів написати хепіенд, як у попсовому кіно, але це мій твір і я тут буду все робити по своєму. У цьому місці вискакує дегенерат з автоматом (п'яний як срака) і хуяче всіх з автомата зі словами: “Ну шо, понапивались бидло, йоб вашу мать”. Після цього він стріляє в себе. На поминках всі перепиваються і хуячать стєклотару на щастя:)