Останнього часу у мене таке гостре відчуття, що щось повинно статись зі мною, чи з близькими мені людьми. Хоча куди вже далі....
В суботу сидіти на роботі це ублюдство, особливо одному. Особливо, коли не хочеться відсиля кудись там йти, тобто до дому, до друзів, які й так зайняті, а тут ще й ти. Немає хлопця, немає любові, немає радощів, родини нормальної немає, друзів все менше, авжеж самих самих, но... Поряд тільки монітор, купа паперів, робота, колонки з музикою, інет, та все. А ще забула про думки, але якщо їх зараз спробувати матеріалізувати, то не вистачило б й моєї комори офісної....
Сьогодні бачила, як листя само падало в мусорну машину. Подумала, що мабуть то так і треба. І не хочу я вірити. що то збіг обставин. Машина под'їхала, бо жовтому листтю був час. Вона поівезла його на кладовище-мусорку і все. А може вона деревцем помилилась та машина, а може листячко ще повинно було вісити та радіти своєму жовтому вбранню. Боже, що я морожу...
На роботі бардак, в розумі бардак, в почутях бардак, треба щось змінювати...
СЕБЕ?
[700x657]