схоже на те, що я зовсім загубилася.. і не знаю чого хочу і чи взагалі хочу..
звичайно, я схиляюсь до думки, що кожен сам у всьому винний, але скорше це просто страх.. який переслідує з минулого..
мені самотньо, хоча друзі дивуються чому.
а я не хочу пускати нікого близько, хоча минуло вже більше 2х років.
я любила його понад усе.. "я не люблю тебя на столько, чтобі женится"
після цих слів у голові засіла думка, що мене просто не можна любити, з якихось незрозумілих причин..
вчуся любити самотність..
В неділю майже весь день вешталася Львовом сама. Нарешті побувала у Лісотехнічному парку, де і виникла думка "по той бік паркану"..
Я відчувала себе десь не тут, а далеко від людей, шуму, реальності. В парку було затишно, хоч по той бік паркану вирувало міське життя.
Така собі "схованка" посеред міста.
Люблю такі місця.