На вихідні їздила до бабці. Все як завжди, - приїхали, поле ще незоране.. ще й похорон (родичка померла, 76р. мала) - садити нічого не можна. На бабу дивишся, гірко робиться. Для мене - це людина скалічена колгоспом.. Все життя з тою худобою мається, себе мучить, худобу мучить, і нас (бо дивитись на те все нема сил).

 А ще й видно перепади тиску.. голова, слабість, кров з носа.Мама минулу поїздку важко перенесла, а я цю (може й справді, викиди Хмельницької АС)..

На роботі теж якийсь напряг.. Нас нарешті вирішили оформляти, але я, схоже, нарешті, остаточно вирішила, що не затримуватимусь тут надовго.. такий шалений графік: 12 год/день, 2 пр. 1 відпоч.; субота неділя (як випадає), правда в нд. скороч. графік (10-17год.). Напевно це і є основна причина, яка не влаштовує. а з неї випливає багато іншого, що складає загальний висновок - мені не підходить. Цікаво, звичайно, новий напрямок (мототехніка), але коли клієнт питає здавалося б щось елементарне, а я не знаю, що відповісти, то якось ВСТРЬОМНО (як каже моя з-рідна сестра Ксюха).. нінащо не вистачає часу. Хоча, можливо, хтось інший на моєму місці, багато би чого встигав.. може це лише наслідки затяжної депресії, з якої я ніяк не вилізу?

Шефу я вже сьогодні сказала.(хоча не знаю, чи сприйняв він це серйозно). Сьогодні, доречі рівно  місяців як я тут праацюю..

А на носі літо..