Мистецтво перемагати – це мистецтво удару твердого по порожньому. Як каменем по яйцю. Повна гарантія успіху. Тверде об тверде – лише іскри сипляться. Обидві сторони зазнають великих втрат. Кривавий варіант роззброєння. Вдарити твердим по порожньому – ось істинне мистецтво. Не намагатись бути сильнішим ворога, а знаходити, де ворог слабкіший за вас.
Нехай у нього сто тисяч воїнів, а в мене сто. Але нехай мої сто оточать його десять і переможуть. Перемога мене посилить, а його ослабить. Справа не в тому, щоб мати чисельнішу і сильнішу армію, а в мистецтві бути сильнішим супротивника в потрібний момент і в потрібному місці.
Нехай проти мене висувають 5 обвинувачень, а не одне. Я виберу найслабкіше з п”яти і його спростую. Тим самим поставлю під сумнів решту чотири.
Розбивши найслабкіший з аргументів, позбавившись найслабкішого противника, ми посилюємо свої позиції, наближаємо себе до перемоги. Спочатку атакують найслабшого.
Будь-яка перемога має бути порівняно легкою, інакше це може бути „піррова перемога”, яка рівнозначна поразці. Для цього досвідчений у військовій справі спочатку бере плуг, і лише потім – зброю. Забезпечує міцний тил і достатні запаси. Ухиляється від поєдинку, доки сил недостатньо.
Кращий спосіб виграти війну – взагалі її не вести.
Кращий спосіб знищити ворога – це зробити його другом.
Поки ворог живий – не пізно показати йому шлях. Шлях завжди веде до добра. Той, хто має свій шлях, не може бути ворогом. Шляхи не перетинаються.
Якщо не вдається показати шлях і зробити противника другом, слід зруйнувати його плани. Змінити його уявлення про можливі наслідки війни, щоб він відмовився від самої думки про неї.
Якщо не вдається зруйнувати наміри противника, потрібно зруйнувати його союзи. Побачивши, що союзники покидають його, що він помилився, ваш ворог якщо і не відмовиться від наміру, то відкладе його виконання до прояснення ситуації.
Якщо ж війна неминуча, то потрібно перенести турботу на армію противника. Той, хто володіє мистецтвом перемагати, любить свого ворога і турбується про нього.

Добре управління залежить не стільки від законів, скільки від особистих якостей правлячих. Механізм управління завжди підпорядковується волі тих, хто керує цим механізмом. Отже, найважливіший елемент управління – це метод добору лідерів.

---Жінки цієї країни давно навчилися володіти зброєю. Хто ходить без меча, може легко загинути від нього. Я не боюсь ні ссмерті, ні болю...
---Чого ж Ви боїтесь, моя панно?
---Клітки. Залишатися за гратами довгі роки. І нічого крім них. Коли всі мрії здобути славу вже забуті. Та й не цікаві...

Факт розкладу сучасної чуттєвої культури очевидний навіть для нефахівців. Це найпомітніше у мистецтві, котре все більше стає товаром, виробленим для продажу, заради релаксації, споживання, розваги і задоволення, для стимуляції втомлених нервів і сексуального збудження. Замість того, щоб підносити маси до свого рівня, воно, навпаки, понижується до рівня натовпу. Воно аморальне і десакралізоване і асоціальне, а ще частіше – розпусне, антирелігійне і антисоціальне.

Технологічно-силова війна – холодна і вогнепальна зброя, ракети, лізери, радіоелектронні засоби, радіація, комп”ютерні віруси тощо.

Економічна війна – нееквівалентний товарний обмін, „антидемпінгові розслідування”, торговельні бар”єри, валютні експансії тощо.

Генетична війна – руйнування генофонду шляхом наркотичного, акогольного, тютюнового геноциду, широкого застосування штучних харчових добавок, штучних і генетично модифікованих продуктів, цілеспрямованої зміни культури харчування.

Організаційна війна – імплантація в національне тіло супротивника чужорідних або відверто ворожих для нього організаційних форм, в т. ч. Непритаманної народові системи управління.

Інформаційна війна – масове просування вигідної інформації і замовчування невигідної, тенденційна інтерпретація поточних подій, руйнування адекватного уявлення про навколишню реальність.

Хронологічна війна – нав”язування помилкових уявлень про цивілізаційні процеси, фальсифікація історії, руйнування родової пам”яті та традицій.

Духовна війна – знищення світоглядної опори, руйнування вольового начала, накидання збочених життєвих цінностей, спотворення уявлень про природу видимого і невидимого світу, про добро і зло, життя і смерть.

Зброя вищого рівня принаймні на порядок ефективніша за зброю попереднього рівня. Тому розвиток людства і еволюція методів боротьби держав за ресурси супроводжується перенесенням головних зусиль в напрямку застосування інформаційної, хронологічної та духовної зброї.

(сценарій бойовика).

Сюжет базується на реальних подіях. Усі назви ,прізвища, дати є випадковими, дійсності не відповідають. Жодної відповідальності за написане ніхто не несе, оскільки усе написане є плодом відвертих фантазій, сильних своєю правдивістю та неабиякою коректністю.

Від початку 2004 р в ресубліці сталися кілька знакових подій.
1. У самому центрі Києва на Софіївській площі відбувся мітинг різношерстих українофобів Бабуріна-Вітренко. Шабаш антиукраїнських ультранаціоналістів був санкціонований, відбувся під опікою органів, що фінансуються з державного бюджету України. Тобто українські платники податків оплачували з власної кишені захист тих, хто палає до них зоологічною ненавистю.
2. Національний банк видав пам”ятну монету, присвячену роковинам Переяславської ради.
3. Під приводом боротьби з натисемітизмом заборонено газету захисту українських селян „Сільські вісті”.
4. Верховною Радою заборонене звертання „пан” у Збройних силах України.
5. Тижневик „2000” (№6 за цей рік) на першій шпальті надрукував гасло „Російська мова – рідна мова НАШОГО народу”. Логічне пояснення – малася на увазі мова тих, хто заборонив „Сільські вісті”.
6. Громадянин на ім”я О.Найман заперечив право українців на спорудження в Києві пам”ятника князеві Святославу. Суб”єктивні нотатки гр. О.Наймана вважала за потрібне надрукувати газета „День” (№15 за цей рік), дозволивши собі дивну тезу про те, що постать князя Святослава, мовляв, не є однозначною. Відколи це постать князя Святослава почала вважатися неоднозначною, „День” не вказує.
Що ж це все означає насправді? Це все означає практичну деукраїнізацію. Наступними кроками цієї республіки неважко передбачити скасування української національної символіки, заборону національного книгодрукування, вимоги до українців покаятися тощо.
На відміну від м”якої і поміркованої національно-відроджувальної інтелігенції, українофоби діють швидко і жорстко. Інтелігенція 14 років відмежовувалася і не піддавалася на провокації. Українофоби протягом року вбили 8 000 000. За голодомор не покарано нікого.
Етноцид української нації триває. Як триває і витіснення титульної нації за кордон. Порожні землі заселятимуться мігранами з Азії та Африки.
Ви кажете, це перебільшення? Товаріщі...

„Нема миру без прощення”

„Ласкаво просимо в реальність!”

Нас з вами має поєднати нестерпність існуючого стану речей і загрозу зищення. Окремо один від одного ми приречені на страждання і смерть, а от об”єднавшись, ми здобудемо нові системні якості, небачену життєву силу і цивілізаційну перспективу.

Протягом трьох століть (бл.1480-1775) в низовинах Дніпра діяла регулярна військова організація, з незалежною політикою якої доводилось рахуватиьс сусіднім країнам-Польщі, Росії, Криму і Туреччині. Здійснюючи наскоки на сусідів, визволяючи з полону „ясир2, ввозячи дорогоцінності і золото з панських домів, обмежуючи владні амбіції держав-конкурентів, показуючи приклад безкорисності і зневаги до тліну, Кіш не керувався голим грабіжницьким інтересом, як дехто вважає, а здійснював потребу у війні проти всіх і всього, що лише може обмежувати свободу.

Про явище нової української еміграції, незважаючи на її масштабність (за даними, якими я володію це від 2 до 7 мільйонів), майже нічого не пише центральна преса. Не тішать їх увагою і наші урядовці, хоча мільйони українців опинилися за кордоном не з власного бажання, а через економічні проблеми в державі. Самі ж емігранти, переважно нелегали-заробітчани, часто вважають себе покинутими усім світом, єдина їхня мета – заробити гроші і якнайскорше певернутися до рідного дому, до дітей і родини.

Якщо ідея істинна, то вона належить всім, хто здатний її осягнути. Істинна ідея не може бути „новою”, оскіки істина не є продуктом людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні зробити, - це постаратися зрозуміти її.

Серед українського народу вже давно живе надія на лідера, який мобілізує націю і приведе її до перемоги. Щоправда, досі такий не з”явився. Не видно навіть кандидатів... Нічого...Такий лідер прийде до нас тоді, коли прийде повнота часу і коли ми будемо готові його зустріти.

Якщо народ бажає бути сильни, культурним і конкуреноспроможним, то йому треба постійно пам”ятати своїх героїв і подвижників, прославляти їх і думати про них. А також треба частіше співати давніх пісень – тих, що їх співали ці видатні особи.

Багатьох дивує чому наша держава не переймається своїм майбутнім, зокрема, не турбується підростаючим поколінням, станом довкілля і взагалі не має довгострокової стратегії, а лише реагує не поточні подразнення. А відповідь проста: ця держава йде до своєї смерті, тому, подібно до старого атеїста, цікавиться не майбутнім (бо не вірить у нього), а лише боротьбою з теперішніми болячками, які її чимраз дужче обсідаюсь. Найгірше, що вирішити свої поточні проблеми вона намагається будь-якою ціною, в тому числі за рахунок українських дітей і природного середовища.

Яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам.

Необхідність єдиної державної української мови – це вже не предмет особистих уподобань, національних сентиментів чи економічної рентабельності. Це справа колективного виживання, нашого добробуту, здоров”я, безпеки і продовження роду. Все треба назвати своїми справжніми іменами. Демонстративні російськомовні виступи нардепів у Верховній Раді є веденням бойових дій проти української держави із застосуванням зброї вищого рівня ефективності та відвертим лобіюванням інтересів Москви. У будь-якій поважаючій себе державі – від Індонезії до Великобританії – подібні речі отримали б однозначну оцінку як державна зрада. Так само лише державною зрадою можна пояснити те, що упродовж 14-ти років державної незалежності України стабільно зростає кількість російськомовних серед громадян України, які свідомо відносять себе до „українського етносу”, тобто бажають бути українцями. Ця загрозлива тенденція найбільше виражена серед молоді. Будь-яка діяльність пізнається за її плодами. Просування в україні мови сусідньої держави красномовно свідчить про те, що вища влада продовжує поводитись як колоніальна адміністрація.
Українці у своїй масі повинні добре, бажано без акценту володіти російською мовою і бути достатньо знайомим з російськомовною культурою – для розуміння російського контексту, захисту від московської агресії і для просування власних інтересів на європейських обширах. Те ж саме стосується знання мов і культур інших великих держава, які стосовно України є конкурентами і потенційними або актуальними противниками. Зрозуміло, що насамперед українці повинні досконало знати українську мову і бути добре ознайомленими з українською культурою. Досконале знання українцями, окрім власної. Також російської і хоча б однієї іноземної мови – це прояв непідробленого патріотизму.

Державна мовна політика в Україні є некомпетентною, бо вона ігнорує факт, що Україна є жертвою прихованої агресії, в чому переконують об”єктивні економічні, демографічні, соціальні, психічні та інші показники.

Зомбуванняукраїнського народу думкою, що у нвс все тихо, мирно і майже демократично, грунтується на примітивних уявленнях, що війна – це коли стріляють, щоб відібрати у когось землю чи іншу власність. Насправді війна – це рішучі цілеспрямовані дії з метою змінити поведінку противника у власних інтересах.

Народ України є жертвою прихованої зовнішньої агресії. Об”єктивним наслідком актуальної війни є штучна зміна його поведінки: страх перед майбутнім, ослаблена воля, пасивність, зневіреність у власній могутності. При застосування силових методів війни ворог відбирає у народу його майно; при застосування вищих форм бойових дій народ сам віддає своє майно, добровільно стає рабом і робить рабами своїх дітей.

Українців постійно лякають можливою війною, якщо вони погано поводитимуться. Та спокійно – проти нас уже давно ведеться сучасна війна, ефективна і нещадна! Нас уже дехто записав в раби, забувши лише про це повідомити...

Для того, щоб вийти з нинішнього рабського стану і перестати бути донором для невидимого ворога, українці повинні ясно усвідомити факт ведення проти них війни, почати мислити в категоріях війни, перетворитися з пасивної жертви війни на її активного учасника. Врешті-решт, це нормально, що в ситуації глобальної кризи і загострення боротьби за ресурси весь світ і всі сфери людського життя перетворилися на бойовий простір. Тому за будь-якими намірами, деклараціями і діями ми повинні бачити власні інтереси та чужі інтереси і чітко розділяти інтереси України та інтереси інших держав, інтереси українського народу та паразитуючих на ньому утворень.

Єдина державна мова – це єдність нації та її сила.
„Слідом за єдністю управління, збройних сил і законів, єдність мови найбільшою мірою сприяє тому, щоб зробити єдність нації відчутною, міцною і благотворною”.
Ключовим чинником конкурентоспроможності народу, особливо в сучасних війнах, є наявність своєї мови, обов”язкоої для всіх громадян держави. Національна мова збільшує духовну силу народу, зміцнює його егрегор, посилює його здатність до спільної дії задля спільного блага і як результат – створює кращі умови для пошуків персонального щастя. Крім того, мова –це бойовий код, зрозумілий для своїх і незрозумілий для ворога. Тому при створенні національних держав, які претендували на сильну політику, першим було питання державної мови. Найяскравішим прикладом є Ізраїль, я кий розпочав формування своєї державності з відродження мови, втрасеної понад два тисячоліття тому. Так само надзвичайно енергійні дії у сфері мовної політики здійснили і здійснюють такі держави, як Франці, Німеччина, Італія, Японія та інші серйозні політичні гравці. Питання про те, що хтось може не знати державної мови, бо йому, бачите, важко чи неохота, навіть не розглядається, - ВСІ громадяни держави ЗОБОВ”ЯЗАНІ знати державну мову, інакше вони не матимуть духовної сили захистити свою державу.

Всякі розмови про дердавну двомовність повинні сприйматися як деструкція „П”ятої колини”, внутрішній саботаж і підрив національних інтересів. Усі громадяни України повинні володіти українською мовою, інакше вони не можуть виконувати обов”язки перед своєю державо, а отже, не можуть користуватися громадянськими правами. Вся інформація в критично важливих галузях, таких як державне управління, наука, економіка, великий і середній бізнес, винаходи та ноу-хау, кальтура та воєнна справа, повинна циркулювати лише українською мовою. Все програмне забезпечення, яке використовується у цих сферах, має бути україномовним і створеним українськими розробниками.

Для розширення своєї експансії Масква активно просуває в Україні російську мову під гаслом: „Теріторія Расії (читай: влада Москви) – там, гдє гаварят па-русскі”, а українців російського походження намагається перетворити на „п”яту колону”, інструмент дестабілізації України з наступним її розчленуванням на „запчастини” для контрольованої Масквою економіки. Активне циркулювання в Україні російської мови робить українців беззахисними проти московського сканування Москвою, яка монополізувала в Росії майже весь інформаційно-аналітичний потенціал...


.

О, Україно! О, люба ненько!
Тбі вірненько присягнем!
Серця кров і любов,
Все тобі віддати в боротьбі
За Україну, за її волю,
За честь і славу, за народ!
Микола Воронний.

m1stereo.tv

snowboarding.com.ua