34% чоловіків і 10% жінок кажуть неправду, аби схилити когось до сексуальних стосунків.

47% чоловіків і 42% жінок применшують кількість попередніх партнерів, розповідаючи про себе нинішньому сексуальному партнерові

68% чоловіків і 59% жінок мають, окрім постійного партнера, зв”язки на стороні, про які постійний партнер не підозрює.

56% чоловіків займаються сексом на роботі, або не на роботі, але з колегами.

60% чоловіків і 54% жінок мають випадкові сексуальні стосунки (один раз із цим партнером і більше ніколи).

Жінки купують 4 із кожних 10 проданих презенрвативів.

Жіночий оргазм є дуже сильним болетамуючим засобом (оскільки в організмі при цьому виробляються ендорфіни), тому, коли жінка не хоче займатися сексом через головний біль, вона не має рації.

Різним чоловікам для відновлення ерекції після статевого акту потрібно від 2-ох хвилин до 2-ох тижнів.

Не займаючись сексом, чоловік відчуває в середньому 11 ерекцій протягом дня і 9 ерекцій протягом ночі.

Протягом життя чоловік еякулює в середньому 7200 разів.

З них 2000 разів він еякулює, займаючись мастурбацією.

При цьому протягом життя він втрачає в середньому 52 літри сперми.

Одна чайна ложка сперми в середньому містить 7 калорій.

В середньому сексуальний контакт триває близько 39 хвилин.

29% жінок виходять заміж незайманими або віддають свою цноту майбутньому чоловікові.

Серед полінезійських мангайан для подружжя вісімнадцяти років нормою є займатися сексом тричі на ніч – щоночі. Так вони живуть в середньому до тридцяти років, а потому займаються сексом всього 14 разів на тиждень.

Жінок під час інтерв”ю запитали: „Чому ви віддаєте перевагу – статевому акту з коханим чи можливості щиросердно поговорити з ним на важливі теми?” 80% опитаних відповіли, що віддадуть перевагу розмові.

Щось я трохи в ньому розчарувалася... Читаю зараз книжку "Місто уповільненої дії" - не дуже подобається. Просто пригадую з яким захватом я читала "Пациків"... з цією книжкою не порівняти, на жаль. Треба було, мабуть, трохи змінити послідовність: спочатку "Місто", а вже потім "Пациків"... :)

Пригадую як з Коельо було. Прочитавши "Алхіміка", я принципово вирішила не читати наступні книжки, щоб позитив раптом не змінився на негатив. Так треба було вчинити і з Дністровим... Хоча, знайомі казали, що книжка Коельо "11 хвилин" - досить непогана...

;)
[480x640]

:)
[480x640]

Ми звикли сприймати приємний запах як естетичну категорію. Парфуми нам потрібні, щоб завершити свій гарний образ, освіжувачі повітря – щоб не дратували неприємні запахи. Але вплив ароматів на людський організм набагато глибший. У рослинах, які мають сильний запах, містяться ефірні олії. Це леткі речовини, що поширюються повітрям, і завдяки яким ми й відчуваємо аромати. Легко «мандруючи» повітрям, вони так само безперешкодно проникають у наш організм і справляють певну дію на нього.
Щоб отримати лікувальний ефект, ароматерапевти застосовують концентровані ефірні олії, які вільно продаються в аптеках. Їх додають у воду для ванної, використовують в аромалампах і для масажу. Кожен із таких методів дозволяє корисним речовинам проникати в організм різними шляхами: через органи дихання або шкіру. Коли ж ми приймаємо ароматичну ванну – маємо подвійний ефект: і вдихання, і проникнення через шкіру. До того ж цей метод не потребує ні додаткового обладнання, ні професійних навичок.
Температура води для лікувальної ароматичної ванни не повинна перевищувати температуру тіла, а тривалість процедури – не довше 15 хвилин. Ефірні олії не розчиняються у воді, а утворюють на її поверхні тоненьку плівку, яка поширює аромат і потрапляє на шкіру, коли ми встаємо з води. Однак можна попередньо розчинити олію в емульгаторі – молоці, вершках, кефірі, – і тоді вона більш рівномірно розтечеться у воді. У такому разі на стандартну ванну потрібно 7-8 крапель олії. Якщо ж ви обираєте «нерозчинний» метод – то 2-3 краплі. Душ потрібно прийняти перед ванною. Після ванни не витиратися, а лише промокнутися рушником.
У крамничках зі східними товарами сьогодні можна придбати аромалампи. Це нескладні керамічні пристосування, в яких розміщується нагрівач (здебільшого свічка) та ємність для води, в яку додають олію. Вода, нагріваючись, випаровується, а запах поширюється приміщенням. Для великої кімнати потрібно 6-10 крапель, для малої – 2-3 краплі олії. Якщо ж лампи немає, можна скористатися найпростішим із методів ароматерапії – вдихати запах зі змоченої олією носової хустинки. Її також можна покласти на подушку перед сном, якщо вас мучить нежить, задуха або ж безсоння.
А ось масаж з ефірними оліями – це вже справа професіоналів. По-перше, потрібні відповідні професійні навички, по-друге – певна обережність із вибором олій: за такого щільного контакту зі шкірою можливі алергічні реакції. Масаж з ароматичними оліями нині пропонують у більшості сучасних масажних кабінетів.

Україна...о, страшна земля... Я тікав уже од них в підштаниках у вісімнадцятому році. Зараз вже інший час, але народ той же. Я вивчив його історію. Їх життєздатність і зневага до смерті безмежні.Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки...
Але у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п”ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім”я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту...Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже 25 літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власної сім”ї, дружби! У них від слова „нація” остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників..От ключ до скриньки, де схована їхня загибель. Нам ні для чого знищувати їх усіх. Якщо ми з тобою будемо розумні, вони самі знищать один одного!


За що ми б”ємося? За що вмираємо? Вороги наші б”ються за особисті багатства, за владу над нашою землею. Наші друзі воюють за мир, і лад, і радості багатого, щасливого життя своїх країн і здивовано питаються один у одного по кабінетах: за що ж бореться українська радянська людина?! За стільки, мов, доларів або марок, як німецький, чи не за стільки? За стільки гектарів землі, як Гітлер обіцяє кожному солдату? Ні, не за стільки, брати. Ми б”ємося за те, чому нема ціни у всьому світі - за Батьківщину!
[250x187]

Проблеми виховання громадянина для демократичного суспільства, формування громадянської культури підростаючого покоління є актуальним як в Україні так і в усьому світі.
Сьогодні, коли в Україні відбувається реформування політичного, економічного, суспільного життя, особливого значення набуває виховання громадян, які здатні побудувати демократичне, громадянське суспільство і діяти за принципами конституційної демократії та поваги до прав людини.
Якщо говорити мовою офіційних освітянських документів, концепцій, програм, в яких підкреслюється необхідність "формування громадянина України як освіченої, творчої особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні риси, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, потреба у самовдосконаленні" А розмови з дітьми дають можливість відкрити в своєму характері щось нове, подивитись на себе очима цивілізованої людини, задуматись інколи над, здавалося б, дуже непомітними проблемами нашого життя, що так часто впливають на нашу долю.
Молоде покоління - це не тільки наївність, довірливість та безпечність юності, але й вже певні погляди на різноманітні явища в суспільстві, це неординарні вирішення найзаплутаніших задач і питань, які залишаються непосильними для літніх людей. Молодь повинна брати участь у суспільних, економічних та політичних процесах у державі, щоб у майбутньому стати достойними громадянином, діяльними членами суспільства Наш народ пройшов через безліч тортур, знущань і поневірянь за те, щоб створити вимріяну, виплекану попередніми поколіннями демократичну, незалежну державу, основною метою якої стали б турботи про своїх громадян. Скільки зусиль було покладено для цього і невже все марно?
Молоді люди повинні знати ціну нашої незалежності. Прикро, що не завжди ми слухаємо наш гімн, приклавши руку до серця, як це роблять американці. Чому ми такі байдужі до своєї багатої і водночас бідної Батьківщини? Хто в цьому винен? Багато чому стоїть перед нами, але відповідати на них доведеться нам самим. Пересічний громадянин в Україні може впливати на формування цивілізованого суспільства - це його громадянський обов'язок. Якщо громадяни будуть байдужі до влади - вони віддадуть її до рук нечесних людей. Кожна людина повинна це усвідомлювати і не забувати, що саме її голос може стати вирішальним у тому чи іншому питанні державотворення.
Я хочу бути! Жити! Творити!
Світити вільною душею тут, на Україні!
Можливо ці слова здаються пафосними, гіперболічними, надто перебільшеними, проте проблема буття людини, її повне саморозкриття і подальше самовдосконалення на її Батьківщині, для нас і для України, на жаль, залишається актуальною. Чому слово патріот молодь сьогодні промовляє з деякою глузливою посмішкою? Чому це слово все менше вживається в нашому спілкуванні і адресується все більше до "часів минулих", коли частіше зустрічалися війни, були герої мужні й неповторні, які віддавали своє життя за Батьківщину.
Я не маю морального права говорити, що українцям не вистачає патріотизму, але гадаю, що правильно висловився німецький офіцер фон Кроуз про український народ у творі Олександра Довженка "Україна в огні." Він говорив, що "українці не можуть збудувати свою державу через свою неорганізованість та невміння прощати один одному. Це є ахіллесова п'ята українського народу і причина вже десятилітньої "шокової терапії", яку Україна, по-моєму, навіть не помічає. А взагалі, виною всьому є байдужість українців щодо їхньої власної долі. Можливо це відбиток тоталітарного режиму, коли долю України вирішували інші. А можливо, люди просто звикли до такого стану, в якому зараз перебувають і вони і Україна, і не хочуть зробити дійсну "шокову терапію" своїй країні, щоб вона вийшла з трансу.
І не треба боятися, а тим більше глузувати з патріотів, адже це ті люди, які можуть "реанімувати" Україну, "виходити" її і представляти гідно на міжнародному рівні. В душі кожного з нас є місце для патріотичних почуттів, тільки їх треба самостійно активізувати в собі, возвеличувати і не цуратися. І я впевнена, що недалеко той час, коли ми позбудемося української ахіллесової п'яти й зможемо збільшити Україну від вогню байдужості.
Тож давайте жити, творити, бути й світити вільною душею тут, на Україні, в країні XXI сторіччя, де завжди пануватиме рівність, взаємодопомога й співпраця.

Про самостійність
Мабуть, найголовніша відмінність теперішньої молоді полягає в тому, що вона більш покладається на себе – свій розум, інтелект, професійний рівень. Їхні претензії до держави, в основному, зводяться до одного пункту: дозвольте нам гідно і чесно заробляти.
Більше 40% опитуваних учнів вважають, що майбутнє залежить від них самих.
Той факт, що частина молоді в своєму житті розраховує тільки на себе, одні можуть розцінювати як доказ того, що держава не в змозі турбуватися про підростаюче покоління.
Для інших ці цифри можуть означати, що в нашій країні формується нове покоління людей, яке вважає, що принизливе знаходиться на повному утриманні держави.
Мені, чомусь, ближче другий варіант. Турбота, вона різною буває. Можна так потурбуватися про людину, що вона без чужої допомоги і кроку ступить не зможе.
До речі, теперішня молода людина говорить про те, скільки вона заробила, а 50-річна вам розповість скільки вона отримала. Сьогодні в молодіжному середовищі бути дармоїдом немодно.
Про кохання і турботу
"Ні сорому, ні совісті!" – так говорять про теперішню молодь. І цинічні вони, і немилосердні, ніякої поваги до старших. Але зверніть увагу на те, які найбільші цінності для школярів 16-17 років: здоров’я рідних (98%), особисте здоров’я "(97%), наявність друзів (95%), сім’ї (93%).
Все до ладу – любов до ближнього і турбота про нього стоїть на першому місці. Більш того, 72% школярів вважають, що найважливіше для них – це діти. Про те говорять і хлопці, і дівчата. Правда, в майбутньому хочуть мати тільки по одній дитині.
Про гроші
Більшість молодих людей відносяться до грошей як до зовсім банальної речі, яку повинен мати кожний. Вони існують для того, щоб їх витрачати – ось життєве кредо молоді. Вони явно не симпатизують плюшкіним і гобсекам.
Школярі вважають, що гроші потрібно витрачати на навчання (98%), одяг, відпочинок. Обов’язковим являється покупка комп’ютера, бо це не розкіш, а знаряддя праці.
Головною проблемою майбутнього вони вважають відсутність особистого житла. Але і тут вони збираються його купити.
Про політику
Основні проблеми українського суспільства, на думку школярів, це низький рівень життя, злочинність, корупція, екологічні проблеми і політична криза.
Питання українсько-російських відносин, проблеми відродження української нації і конфесійні чвари школярів практично не цікавлять.
До речі, якби в країні все залежало тільки від молоді, то Україна найближчим часом стала б членом НАТО. Більшість школярів вважає, що стратегічним курсом для України повинен стати розвиток і поглиблення взаємовідносин з країнами Євросоюзу (62%). Трохи менше учнів (22%) віддають перевагу розвитку економічних відносин з Росією і країнами СНД.
Стосовно мовної політики: теперішні школярі сприймають українську мову як реальність. Хоча вважають, що потрібно обов’язково знати англійську і російську мови.
Про міграцію
Міграційні настрої серед школярів 16-17 років дуже виросли. Виїхати на ПМП в іншу країну хочуть 75% опитуваних. Це говорить про те, що молодь все ще не находить в нашій країні можливості для самореалізації: професійної, соціальної, особистої.
Це не означає, що всі виїдуть, але сам факт поширення міграційних настроїв говорить про те, що існує серйозна соціальна проблема, яку, можливо, буде вирішено, якщо економіка країни буде успішно розвиватися.
Але все-таки молодь у нас яскрава, талановита і дуже цікаво буде простежити за змінами в країні, коли прийде час 17-річних.
[375x500]

Зродились ми великої години
З пожеж війни і полум”я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гнет і гнів на ворогів

І ось ідем у бою життєвому
Міцні, тверді, незломні мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.

Не хочемо ні слави, ні заплати,
Заплатою нам радість боротьби:
Солодше нам у бою умирати.
Ніж в путах жити мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди;
Не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьожовтим прапором свободи
З”єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду для усіх єдину
Наш гордий клич народові несе:
Батьківщині будь вірний до загину,
Нам Україна вища понад все.

Веде в нас бій борців упавших слава.
Для нас закон найвищий та приказ:
Соборная Українська Держава
Міцна й одна від Сяну по Кавказ.
[575x343]

Може я візьму і не поверну,
Може закохаюсь і напевно,
Я тобі не друг, та і не ворог – я.
Сила у кохання – більша волі.
Воля – то єдина моя зброя,
Не віддам нікому волю і своє їм”я.
А я – дівчина воля,
За собою долю кличу свою.
А я – дівчина-воїн,
Я не знаю болю, навіть жалю.
А я неба водою
Вмию вроду мою – тугу мою.
А я – дівчина-зброя.
Си не бою ні снігів, ні вогню

Розбуди мене тихою піснею,
Поцілуй вустами гарячими.
А то сльози мої стали прісними,
Та зінниці стали незрячими.
Моє сонце сховалось за хмарами,
Моє небо фарбується мрякою.
Серце б”ється глухими ударами,
Наче хтось по землі – гіллякою.
Ми колись були світлою силою,
Воювали з темінню хворою.
Тільки сила нам стала немилою –
Замінили силу покорою.
Рідну землю сповили туманами,
Окрутили підступними чарами.
Старші вічно живуть оманами,
А молодші ростуть яничарами.

Хто вони – ті, що в чора браталися?
Ті, що вчора горіли, - де вони?
Куди зникли? Що з ними сталося?
Та які їх скрутили демони?
Кожен марить ефектом відсутності,
Уникаючи відповідальності,
І, питаючи правди підступності,
Вибирає престижні спеціальності.
Відділяє себе від кореня,
Відриває себе від рідного.
Прапор свій пофарбує кольором,
У який фарбувати вигідно.
Кров не точиться свіжими ранами,
Дух потух за мурами-гратами.
Поставали усі ветеранами,
Хоч не встигли побути солдатами.

Залишилися знов, наче сироти,
При дорозі, якою не ходжено,
Хіба можна в своє не вірити?
Хіба ж нас такими народжено?
Заплітаємо слова у речення
Так, що змісту шукати даремно.
Від матеріального забезпечення
У душі стало зимно і темно...



Мій народ розкиданий по всьому світу.
І на чужині в нього виростають чужі діти.
Чужій землі дарує свій талант і своє вміння,
Але ж у цій землі лишилося його коріння!
Мій народ може знову стати кращим –
Незаляканим, незатурканим і неледащим...
Усміхнеться братам, сестрам і собі самому,
Знову стане господарем власного дому!
[375x529]

“Не будь байдужим!” – акція не політична, не рекламна, не пов’язана з жодною політичною силою. Вона не фінансується жодною політичною партією, фондом чи організацією. Її проведення – це добра воля і ентузіазм небайдужих людей: артистів, музикантів, друзів, однодумців. Ми хочемо у безпосередньому спілкуванні відомих артистів та простих мешканців невеликих міст України нагадати кожному українцю, що майбутнє його країни – в його руках і лише від нього залежатиме, яким буде його життя і якою, зрештою, буде країна.

Акція організована групою українських артистів та їхніх друзів, серед них – Сашко Положинський («Тартак»), Сергій Присяжний («Мотор’ролла») та Валерій Умрихін. В акції беруть участь відомі українські гурти: «Тартак», «Мотор’ролла», «ФлайzZzа», «Оt V!ntа», «Скай», «Гуляйгород», а також відомі виконавці на старосвітських інструментах Володимир Кушпет та Сергій Захарець. Ведучими дійства будуть Сашко Положинський та Валерій Умрихін. Вдень, за кілька годин до проведення акції, відбуваються зустрічі Сашка Положинського та інших співорганізаторів з місцевою молоддю та студентством, на яких йдеться про роль кожної людини в подоланні малоросійства в Україні.

Головна мета акції – переконати українців, що ніхто крім них самих не зможе збудувати Україну – державу європейських цінностей, де кожен громадянин почуватиметься вільною людиною, де гідно лунатиме українська мова, де політики і чиновники будуть патріотами своєї країни. Тільки в такій країні громадяни матимуть шанс позбутися корупції, змусити владу проводити чесну і відкриту політику, поважати достоїнство людей. На думку організаторів, українці повинні зробити рішучий вибір на користь української мови та культури, відкинувши раз і назавжди насаджуваний століттями комплекс малоросійства, усвідомити, що тільки українська Україна зможе бути самодостатньою складовою європейської цивілізації, цивілізованою країною, в якій кожна людина зможе знайти своє гідне місце.

Детальніше шукайте на:
http://www.nebudbaiduzhym.com
[500x375]

Всі мислячі істоти народжуються нерівними. Досконале суспільство дає кожному рівну можливість плавати на його власній глибині.

Кінцевою метою економічної політики має бути національний і расовий прогрес. Головним критерієм її успішності має бути не кількість нових виробництв, не довжина автобанів і не розмір ВВП. У центрі оцінки ефективності економіки, технологій і всього суспільного устрою мають бути наші діти і наша молодь. Лише тоді, коли створені сприятливі умови для їхнього фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, можна бути впевненими у правильності економічної політики.

Найбезглуздішою є боротьба за минуле. Екстремальний її випадок – помста. Помста – це спроба змінити минуле. Проте його не зміниш, хіба що в уяві. Тому помста – прихована форма безумства.
Боротьба за теперішнє – найкривавіший вид боротьби. Розпалюються пристрасті, тверде об тверде, іскри і дим. Спітнілі тіла і волосся сторчком. Вправний воїн уникає такої бездарної втрати сил. Він постійно ставить противника в такий стан, коли боротися за теперішнє вже пізно.
Боротьба за майбутнє – єдино достойний вид боротьби. Боротьба за теперішнє придатна лише для того, щоб зафіксувати поразку противника. Якщо, звичайно, ця боротьба не є обманним ходом, без яких війни не буває.
Противник готовий обороняти висоту і відбити атаку. Атака – боротьба за теперішнє. Проте якщо здійснено успішний обхід, то противник може залишити висоту без бою. Правильне ведення боротьби за майбутнє звільняє від боротьби за теперішнє.
Борючись за майбутнє, потрібно не відбирати у противника можливість побачити свій шлях, але наближати його до бачення шляху. Ніколи не поглиблюйте ворожнечі.

Кожна людина повинна мати можливість займатися своєю природовідповідною справою: в реалізації цього принципу захована ефективність суспільства і його організаційна перевага над іншими спільнотами. Лише в такій системі, основаній на свободі і відповідальності, може розгорнутись і реалізуватись український дух.

Культура. Республіка породила Вєрку Сєрдючку і Яна Табачника. Без коментарів.

Армія. Є безквартирні офіцери, є прозорі кордони. Немає ядерної зброї, Чорноморського флоту.

Економіка. Мільйони працездатних українців в пошуках робити емігрували. Рівень життя в країнах, що воювали (Хорватія, Сербія), вищий, аніж у цій республіці.

Ставлення до навали мігрантів. Приязно-байдуже. Що підтверджує відсутність перспективи довготривалого існування республіки.

Моральний клімат. Насадження пасивності. Безвихід. Приреченість.

Офіційна ідеологія. Багатовекторність назовні, пацифізм усередині.

Причини існування. Республіка існує за рахунок мавпування. Аргументом на користь тих чи інших її кроків є наявність подібного в російській Федерації. В разі припинення існування РФ цю республіку розіб”є параліч, бо зникне об”єкт мавпування.

Ставлення до історичної спадщини. Я республіка не має минулого – початок своєї „незалежності” вона датує 24-м серпня 1991 року. Традиційну Українську державність вона відкинула з власної ініціативи.

Перспективи. Повільне загнивання, подібне на проказу.

Наявні процеси мають природний характер, ставитися до них слід з розумінням, проте прямих контактів доцільно уникати.
Паразитування цієї молодої незалежної республіки на тілі України носить тимчасовий характер. Правий рух перебуває з нею в різних площинах, тому проблеми республіки є виключно її власними проблемами. Точка зору, що ця республіка є „останнім шансом” України, є шкідливою, оскільки дійсноссті не відповідає.
Правий рух національної та соціальної логічності прямує до відновлення Україною татусу Київської Русі – форпосту і бастіону традиційної білої цивілізації Європи, національної, культурної та расової ідентичності корінних народів континенту.
Натомісць респуьліка існує в якості бізнес-інструменту збагачення олігархічних кланів переважно неслов”янського похлдження. Різна природа, різні мотиви, різні цілі, - нічого спільного.
Оперативно наростити критичну масу патріотів – стратегія. Називати речі своїми іменами – тактика.

Щоб визначити межу можливого і неможливого – треба її переступити. Тому є лише один спосіб виявити межу міцної системи – збільшувати навантаження доти, доки вона не зруйнується. Тому бідь-який експериментальний зразок „ в ідеалі” є приреченим на знищення.

Здолай в собі страх. Коли тебе уже вкотре назвуть просто в очі „хахлом”, то не втішай сам себе, що ти маєш справу з бидлом і є вищим від того, щоб „об нього руки бруднити”. Ти просто ввічливо скажи, що це слово тобі не подобається. А головне – не забудь додати, що якщо ще раз почуєш його – то мовчки затопиш в пику. На більшість діє магічно – замовкають „і очєнь даже начінают уважать”.
А одна з дохахлацьких мудростей нашого народу каже – ніколи не давай себе топтати! Не можна бути одночасно і людиною, і боягузом – страх убиває в душі все людське. Краще дослухайся до голосу своєї крові і почуєш, що нічого не випрошуєш, а просто простягаєш руку і береш, бо це право господаря своєї землі. Дослухайся до голосу предків – і тоді Вітчизна наша перестане бути для тебе вічно гвалтованою жінкою. І тоді ворог перестане сидіти величезною жабою на серці твоєму, і ти утямиш, що він – усього-навсього одна з тих речей, які з твоєї ж власної волі, з того дозволу пригинають тебе донизу. Але не бунтуй ніколи, бо бунт – то лише хвиля на ставку. Швидко здіймається – швидко і спадає. Борися!

Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів.