Українське мистецтво – річ специфічна. Та і не тільки українське, але наше якось ближче, та і на виду весь час. Власне, у розумінні мистецтва, втіленні мистецтва, баченні мистецтва – величезна прірва посередині. Два табори, які активно заривають сокири у землю та ладнають кулемети кожен біля свого краю.
І один табір програє. Йде в минуле. Мені його шкода. Зібралися люди, які ВЧАТЬСЯ мистецтву. Які намагаються відфільтрувати з цього баламутного світу якийсь позитив, чи те пресловуте «прекрасне», ляпнути ним на полотні… Ні, я не кажу про всяких гусочок, вербичок та хатинок – «що бачу, те співаю». Але є такі художники, які можуть зобразити банальну річ, але, в той же час, показати якусь «сутність», таку грань, яку ми не відмічали, або просто не бачили за «формою».
Але є інший табір. Прогресивне, авангардне, інтелектуальне (рука тягнеться набрати лапки) мистецтво. Воно зараз дуже активно втілюється у всяких перформенсах та інсталяціях. Особливо в останньому. Хто не в курсі – скажу. Мій срач у кімнаті – інсталяція. Називається «Народження Всесвіту з хаосу». Будь ласка, визнайте мене митцем. Творцем. Генієм сучасного мистецтва.
На останніх Шешорах довго шукали ленд-арт. Якщо у позаминулому році якось було зрозуміло, що це – інсталяція, а це – кущ, то у 2005 межі змазалися. На березі річки хтось встромив штир. Досі не знаю, була то інсталяція чи просто цурпалок, але ми з розумним виглядом витлумачили, що то, певно, символізує фалічний символ, який єднає воєдино землю, небо і космос, і символізує незламний дух українського народу..
До чого це я? Та от. Познайомилася з Тетяничем. Федором. Він взявся малювати мій портрет. Для цього сакрального дійства привів у свою майстерню. Хм, ліричний відступ. Мою маму, більш як 22 роки назад, він теж приводив у свою майстерню. Мама згадувала, що йшли через майстерню вони вузенькою стежкою, а обабіч загрозливо височіли кучугури сміття. Так от – нічого не змінилося. Ті самі гори сміття. Навіть не мотлоху – сміття. Воно зв’язане мотузками, накидане купами, зліплене клеєм. Але воно є.
В процесі малювання Тетянич продемонстрував статті у ЗМІ, в яких він фігурує. Солідно – Пік, Дзеркало Тижня. У жодному матеріалі не обходиться без кліше «ходяча інсталяція». Так, любі друзі, кияни не можуть не знати Тетянина – він ходить на дні Києва містом у чудернацькому лахмітті, із короною на голові, довгою бородою, бляшанками, що торохтять ззаду… Тетянич розповідав про мистецтво. Він дістав розпанахану пачку з молока (картонну), на якій розводив фарби. Помаранчева, жовта, червона. Посередині – синьо-чорна фарба. Він сказав, що це геніальна картина, яка називається «Чорне море». А потім розмова пішла про сучасне мистецтво. Невизнане. Про інсталяції з сміття (дуже символічні). Про виставку в СовіАрті, де виставлялося знайдене на звалищі. Я слухала і слухала, а із голови не вилазила крилата фраза з казки: «Але ж король… ГОЛИЙ!!!»
Молодь із розумним виразом обличчя роздивляється картини та інсталяції. Молоді художники вже давно перестали проходити всі стадії розвитку. Я не мистецтвознавець, та і взагалі – людина від того далека – але мені здається, що раніше, перш, ніж прийти до якогось абстракціонізму, художник проходив попередні стадії, освоюючи основи живопису. Зараз подруга приладжує до стіни потворну картину з електрочайником, і дивується, чому я не розумію. Я НЕ РОЗУМІЮ. Сміття залишається сміттям, а бездарна мазня – лише бездарна мазня. Але сучасні, прогресивні люди бояться видатися королю дурними. Вони з розумним виглядом дивляться на цурпалок на березі річки, і бачать там фалічний символ і триєдність Всесвіту. Вони дивляться на гору сміття, і на палітру на коробці з-під молока, і тихо шепочуть: «Як геніально». Геніально?..
Ви читали достатньо, ви бачили достатньо, ви маєте думки в голові. І якщо перестати боятися видатися дурнем, то можна розгледіти, що якщо хтось робить перформенс чи інсталяцію, в яку вкладається якась ідея (а вона повинна вкладатися), то ви це обов’язково відчуєте. Тоді не треба буде глибокодумно хитати головою. Тоді ви забудете про якісь ігри «як виглядати поціновувачу МИСТЕЦТВА», тоді ви будете мовчати, бо справжнє мистецтво не потребує слів.
А портрет у ТетяниЧа не схожий на оригінал…