Якщо завтра "двомовність" ...
(с)Станіслав Шумлянський - "Українська правда"
Прогноз, що "гуманітарна сфера" (передусім мова) ще на якийсь час залишаться поза контролем Партії регіонів, виявився надто оптимістичним.
З одного боку, напор "донецьких" та швидкість, з якою вони беруть під свій контроль владу в усіх сферах, для багатьох виявився несподіванкою – якось призабулися вже "допомаранчеві" події. Та й казали, що "регіонали" вже не такі, як були.
А з іншого боку – чому дивуватися?
Чи хтось серйозно сприймав знущальницькі розшаркування Януковича та інших представників уряду перед президентом як вияв поваги до його, президента, сили?!
Якщо й так, то останні сумніви розвіються вже з наступними заявами, а головне – діями уряду.
А разом з тим стане очевидною й безпідставність сподівань на те, що до окреслених президентом в універсалі "зон невтручання" (шлях до Європи, та сама мова) Янукович і Ко справді будуть ставитись з повагою.
Якщо праві ті, хто каже про повторення Україною шляху інших пострадянських республік - хоч і з "бічною гілкою еволюції" у вигляді Ющенка, то українцям слід чекати й "навздогінної русифікації".
Тобто російська тут так само стане другою державною мовою, як і у Білорусі чи Киргизії, але на десять із гаком років пізніше.
Звісно, проблема тут не в російській мові, хай би собі отримала той офіційний статус, – проблема в тому, що це несе для української мови.
Більшість із тих, хто живе в Україні двомовні, тобто живемо й житимемо у двомовній країні, що автор особисто сприймає цілком нормально.
Але парадокс полягає у тому, що юридичне закріплення "двомовності" - а зараз ця імовірність вперше за роки незалежності стає реальною - погіршить становище тієї мови, яка й так зараз об'єктивно слабша.
Та все-таки доля була до України прихильнішою, ніж до білорусів: українці мали ці десять років, за які ситуація в країні таки змінилася.
Адже що би там не казали різні "професійні українці", за цей час в українському суспільстві стало звичним думати, говорити й читати по-українськи, і навіть в Криму на українську мову вже не завжди реагують як на марсіанську.
Тож якщо білоруська мова за кілька десятиліть може перестати бути літературною мовою нації й існувати лише на рівні сільських діалектів та мови реліктових патріотів, українській мові таке вже, слава Богу, не загрожує.
В Україні ніколи не бракувало патріотів – саме вони відчайдушно боролися за мову в різні часи й за різних влад.
Але зараз, чи не вперше за всю історію, крім тих, хто готовий боротися за мову, є дуже багато тих, для кого українська мова – не просто висока ідея, а важлива частина їхнього власного життя.
Рекордингові компанії й маленькі рекламні агенції, найрізноманітніші форумні спільноти й музичні гурти, видавництва й радіостанції, продюсерські агенції й студії веб-дизайну, журналісти й поети, юристи й менеджери, програмісти й шоу-мени – тисячі й тисячі творчих та організаційних одиниць, групок та середовищ,.
Про всіх них (нас) забув вітчизняний віце-прем'єр Микола Азаров, коли, коментуючи намір уряду надати російській мові офіційний статус, пообіцяв врахувати при цьому думку лише президента та партнерів по коаліції.
Але Микола Янович не їздить у метро і, вочевидь, мало ходить по вулицях, а тому й не зауважив перші ознаки виникнення цього україномовного чи, швидше, "україно-прихильного" соціуму.
На реальну загрозу витіснення української мови, якщо така йтиме від влади, цей соціум здатний відповісти вже не лише пікетами, круглими столами та зверненнями.
Це будуть перформенси й нові диски, концерти та фестивалі, а де треба – влучні листівки та флеш-моби.
Це "з кожного по гривні", а разом – солідний фонд, який може видавати невеличкі ґранти для тих, чия діяльність спрямована у спільному для всіх напрямі підтримки мови. Їхня мета – не так вплинути на владу, як на саме суспільство.
Причому як на тих, для кого власна українськомовність не була чимось життєво важливим, так і на російськомовних, які теж сприймають українську мову як свою, хоч можуть при цьому взагалі нею не розмовляти.
Але що чекає українців, якщо російська мова все-таки отримає офіційний статус? Становище української, звісно, значно погіршиться, проте загалом, як не парадоксально, ситуація стане більш однозначною.
Після формального зрівняння у правах обох мов перемикати суспільну увагу з реальних проблем, з якими кожного дня стикаються мільйони українськомовних людей на формальну проблему юридичного статусу вже не вийде.
Враховуючи, що становище української від запровадження двомовності об'єктивно стане ще гіршим – кричущість ситуації отой україномовний соціум, про який ішлося вище, мобілізує ще сильніше.
При цьому його вимоги й дії будуть сприйматися як справедливі ще більшою, ніж зараз, кількістю російськомовних.
Таким чином, як не дивно, уперше за 15 років незалежності для матиме шанс виникнути справді суспільний діалог у мовній сфері – діалог інтереси інтересів та
Читать далее...