[300x409]

Вона: Ти мене колись відпустиш?
Він: Я Тебе ніколи не тримав
Вона: Краще би тримав
Він: Поводься з людьми так, як хочеш, щоб поводились з тобою, я нікого не тримаю
Вона: Значно легше піти, коли тебе тримають - це закон?
Він: А ти вже кудись поспішаєш, що тебе терміново кудись треба пускати?
Вона: Я вже змучилась висіти
Він: Якщо це допоможе, то ти абсолютно вільна,я відпускаю, так як ніколи не тримав

P.S. Схоже на те, що Вона так ніколи і не стане вільною

Її обгортка в пастельних тонах, щоб не надто привертати увагу.
Складається з 21 розділу на даний момент, 22гий ще недописаний.
Через усю книгу червоною ниткою проходить ідея: «Ти не можеш робити людям добро, коли тобі погано», тому мені рідко буває паскудно на душі, а коли мені так, я склеюю ті сторінки, їх читати не варто.
Перші розділи написані на рожевому тлі і пахнуть полуницями. Там мій дідусь залишив світлини яблуневого цвіту і свіжість травневих калюж, якими я бігала. Тоді він писав за мене цю книгу – я ще писати не вміла. На сторінках він залишив любов і відданість, хмарки бузкового аромату, а ще відчуття прекрасного…
Перші записи моєю рукою – довжелезні речення. Кажуть, я починала не зі слів і навіть не з фраз, відразу речення.
Наступні розділи сповнені книжок, зошитів, канапок, якими обідала в школі, і морських пейзажів… Там ламались дитячі мрії і з’являлись дорослі. Одні давали віру в себе, інші виривали з коренем. І треба було осягнути, яким чином фільтрувати, кого пускати в душу, а кому зачиняти двері перед носом. Врешті зрозуміла, найкращий спосіб захисту, не напад, а відкритість. І відкрилась. З цього моменту все менше трапляється сторінок склеєних.
Там є перемоги і поразки, казки і реальні історії, шалені фантазії і тверді цілі.
На кожній сторінці нема згадок про минуле, це квінтесенція даного моменту. Хочеш почитати про минуле, гайда на попередні сторінки.
В кожному розділі нові обличчя, незнані до того посмішки, вірші і проза… Люди, які були в моєму житті, щоб вчити.
Зверху кожної сторінки написано дрібненьким шрифтом: «Не смій лягати спати, поки не зможеш сказати собі, сьогодні, дякуючи мені хоча б одна людина стала трішки мудрішою, трішки щасливішою і трішки кращою»
Часом через цей епіграф не сплю…
Отак і пишу далі цю книгу, вибираючи нові барви і слова….

P.S. За таке висвітлення теми "Книга мого життя" мене звинуватили в нездоровому егоїзмі і нарцисизмі, але таки дали перше місце.

Колись мій Соняшний друг OykuMan написав мені, що особливою книгою його життя є "Над прірвою в житі" Селінджера. Мені стало так цікаво, який образ йому найближчий, що я прочитала цю книгу.
Тепер прошу вас написати про свою улюблену прозу чи вірш, і з яким персонажем ви себе асоціюєте. Так я взнаю вас хоч трішки...
Дякую.

Закінчується один з найщасливіших днів мого життя. І не тому, що я чогось досягнула, чи осягнула, я просто приймала усе, що мені хотіли дати. Він подарував мені "Парфумера" Патріка Зюскінда (книгу), неперевершену білу троянду, несподіванку і море ніжності.
Я люблю цей світ - він насправді вартий того, щоб ним насолоджуватись...
[700x525]

Настроение сейчас - Кумедний

Сьогодні з Сямукою вирішили не йти на лекцію, сказала б "як завжди", але то не правда - на трьох останніх ми були. Прийшли в гуртожиток, одомашнились і спокійно насолоджувались життям. Аж раптом приходить смс: "Анічка, летіть на пару - в нас контрольна", приходить в ту саму хвилину, коли почалась пара. Ну думаєм, зле самостійну пропускати, ми собі зібрались помаленьку, та й спізнились на хвилин 20. Дописували останні. З чужої роботи. В нього перед носом. Кажу колєжанці :"Ми вдвох лишились, він над нами стоїть, може, здаєм?" А вона: "Самі? Пишемо! Я не комплексую!"
Чого і вам бажаю!

[700x525]

В колонках играет - Руслана "Перший сніг"
Настроение сейчас - Як завше

Spring primrose,
приємно Тебе бачити у моєму щоденнику. Заходь частіше, я обіцяю Тобі аромат наснали і присмак оптимізму

Листочок. Остання квітка.
Байдужого сонця яєшня
Шукає свою сковорідку.
А часом достатньо осені...
[700x525]

Это цитата сообщения forgetmenotko Оригинальное сообщение

Это цитата сообщения forgetmenotko Оригинальное сообщение

Это цитата сообщения Лабр Оригинальное сообщение

99 энциклопедий

Читать далее...

Перламутрове небо – перлина,
Темно-синій погляд віршів..
Ти ще досі шукаєш причини?
Насмішив…

Сметанкове небо-морозиво,
На долоню твій сміх присів,
Ти ще досі говориш прозою,
Без віршів…

Оксамитове небо засніжене.
Ти блукаєш по крихтам зір,
Навіть грубість буває ніжною,
Як і звір…

[210x160]
Знаменитий віденський вальс, вальс романтичної пори, таке собі продовження Французької революції, типовий натхненний танець неспокійного серця. Цей вальс досі залишився майже незмінним, як і раніше. Тільки дві фігури, що змінюють одна одну: повороти вправо та вліво. Віденський вальс – структурно простий, жодних складностей, але він переповнений енергією. Протягом 200 років ніхто не в змозі був змінити простеньку сутність цього танцю.

Можливо, лендлер був батьком віденського вальсу, тоді італійська вольта ( яка першою встановила своєрідний рекорд в танцях, що виконувались в розмірі ¾) стала його мамою.

В перші два десятиліття XIX століття основні па і фігури лендлера та вольти були “підігнані” під визначений музичний ритм – і основний крок віденського вальсу благополучно з’явився на світ.

Таким чином, назва цього танцю дуже умовна – до Відня він не має жодного відношення, якщо не рахувати того, скільки чарівних мелодій в його ритмі та стилі були написані батьком і сином Штраусами. І якщо не акцентувати уваги на тому, що мабуть, самий граціозних бал сучасності щорічно відкривається цим танцем саме в австрійській столиці.

В колонках играет - Росы клевера "Солнечный рэп"
Настроение сейчас - Спантеличено-щасливий

Я уві сні танцювала танго на вулиці Львова. Зовсім чорнобілий сон змальований в шалену пристрасть і неймовірну синхронність. Моя нога - його нога, дзеркальне відображення, і ЇЇ очі. Якби я лише знала, хто Вона. А поки я знаю одне: Вона також хоче з ним танцювати, в цих очах було все, чого вона хоче. Але я не знаю, хто Вона, а так...хто зна...

Вау!!! Да вы, никак, — Жизнеутверждающий кошак!

[показать] — Вы, друг мой, просто кладезь. Вы выжимаете из жизни ее костный мозг и запиваете ее же соком. А заодно радуете окружающих собой, любимым. Ну, это все в то время, когда не спите...

Пройти тест

Сьогодні записалась у волонтери акції "Миколай про тебе не забуде". Так захотілось зробити щось тепле і приємне комусь, особливо маленьким діткам з беззубими посмішками і величезними люблячими серцями, які так чекають свята, а можуть нічого не отримати в подарунок. Адже всім відома істина, що приємнішим за отримання подарунку є його дарування.

А поки я просто чекаю з нетерпінням Свята:)
Я люблю вас!!!
[696x139]

В колонках играет - James Last "Morning"
Настроение сейчас - Романтичний

Мені снився кольоровий сон: яскраво помаранчевий, ніжно рожевий, м’який і теплий…
Дитинство… Іграшки…Сміх…
Я відчувала, я бачила, я чула…
Але не було запаху… Поки Ти не ввірвався у сон телефонним дзвінком і не приніс аромат трояндових пелюсток... Свіжість, терпкий присмак росяного ранку і краплю невмитого дощем сонця…
Ніколи не думала, що 24 листопада пахне пелюстками троянд: оксамитово-багряних, сонячно-жовтих, повітряно-рожевих, сніжно-білих… Феєрверк барв і ароматів, пір року…
До чого тільки не додумається Твоя кучерява голова…
Сьогодні я зрозуміла парфумера Жан Батіста Гренуя, як хотілось, щоб цей аромат тривав вічно… і цей день, УПС! – той день (він щойно завершився, а я досі в ньому живу).
Ти подарував мені «сьогодні», а мені так рідко дарують дні…
Ти подарував мені свято, яке ніхто не святкує…
Ти з’явився тоді, коли Тебе не чекала – і я почала Тебе чекати…
Пелюстки… горді і беззахисні, сни… дитячі і невловимо теплі, Ти в пелюстках і снах…
Цей день завершився в часі, але продовжується у вічності…
Дякую…

Результат теста: "Ваше предназначение?"
Любить
В вас столько любви и страсти, что вы просто обязаны дарить их окружающим! Всё, к чему вы ни притронитесь, начинает-таки источать флюиды, заряжающие людей самыми романтическими чувствами!
Пройти этот тест

Коли гріє лише думка, коли хочеться співати або котяться сльози, коли мало просто жити. Коли світло, яке сягає серця, лине здалеку і хочеться сміятися саме серцем. Навіть не очима.
Коли небо здається так близько, що його можна торкнутись, по лікті запхати в нього руки і шаленіти від холоду.
Коли сонце світить в очі, а ти не відвертаєшся і почуваєшся осліпленим.
Коли осінь вже майже озимлена і схожа на ранню весну.
Коли не вистачає сили кричати, тому мовчиш, злегка перебираючи губами, і випромінюєш чуже для тебе в даний момент світло.
Коли складно пояснити собі де, коли, навіщо і чому саме зараз.
Коли не слухаються пальці, думки, очі, а ти здаєшся слухняною і підкореною.
Коли немає виходу, тому що не пам’ятаєш, коли бачила вхід, і чи бачила його взагалі.
Коли? Сьогодні…

Дотик туману до волосся. Підкоряючись волозі, воно вигинається, свіжіє і в’ється. Воно повторює лінії природи – жодних прямих, лише плавно ламані.

Дотик листочка до щоки. Ніжно, миттєво, несподівано. Крильце метелика, літній вітер, сонячний промінь, політ осіннього листочка. Листочка безколірного, ледь живого. Це – як останній погляд, останнє слово, остання хвилина життя втілена у пам'ять, відчуття…

Дотик прохолоди до руки. Холод тонкими вібраціями пересувається по пальцях, сягає зап’ястя, поступово гасне. Залишається лише терпкість і блакитне світло.

Дотик… Дотик до серця через обличчя, волосся, руки. Дотик осені до серця – м’який, туманний, вологий, схожий на сльозу щастя, краплинку роси, сніжинку, яка випадково потрапила у вересень.

Дотик… Торкнись мене і я напишу про тебе.

Обійми – як квіти, такі ж неповторні, кольорові, ароматні. Їм, мабуть, варто давати імена. Хоча… Хіба вистачить імен? Якщо обійми не здатні повторюватись. Кожного разу якась нотка, якийсь відтінок і ти губишся в спогадах, як в кленовому жовтневому листі, і не можеш згадати чогось навіть злегка подібного. Дарувати кожній миті обіймів епітет, порівняння, колір, запах, слово? Записувати все це у товстелезний зошит? А потім читати і переживати все знову? Чи тримати все в пам’яті, кожного разу порівнювати і помічати, що чогось бракує?
Нісенітниці!
Те що було вчора ніколи не повернеться. В завтра ти себе ніколи не відчуєш. Відрізок життя – це мить, якою ти насолоджуєшся зараз. Не пропусти її. Якщо тебе зараз обіймають – ти щасливий! Чи це поверхневі обійми і дружнє плескання по плечу, чи це повні невимовного, пристрасного, свіжого почуття обійми, чи ніжні, дитячі обійми з ароматом полуниці. Немає значення, які вони на дотик. Основне, щоб зберігався зв'язок, вузенька доріжка від серця до серця, по якій пробігають тепло, любов, вдячність, навіть якщо це вдячність за те, що ти тут і зараз і не сам.