Якби хто знав, як то приємно навколо чути рідну мову. Її приємні звуки лагідно торкаються струн моєї крихітки-душі і змушують її ледь бриніти від радості. Я не дочекаюсь, коли перестану бути емігранткою у власній державі, прислухаючись і вишукуючи у натовпі звуки рідної мені мови, не дочекаюсь, коли рідне слово стане основним засобом спілкування якщо і не у всіх мешканців моєї Батьківщини, то хоча б у її власних дітей-Українців. Згадую першу і, сподіваюсь, далеко не останню подорож до Львова. Навкруги линуть звуки рідної мови. Від радості чути їх навіть дихання стало нерівним і хвилин п’ять ніяк не бажало приходити до тями. Так, я розумію, що мова – це лише інструмент передачі інформації і по суті не грає ніякої ролі, як донести цю інформацію, головне її зрозуміти. Але я естет і патріот. Мені подобається Українська мова, бо вона прекрасна, милозвучна і надзвичайно багата, а спілкування нею – це принципова справа. Принаймі це викликає самоповагу у мене до себе і виражає мою безмірну любов до України. А на буденному рівні це дає можливість легко перевірити, як до тебе ставляться інші люди і взагалі, що із себе вони представляють.
------------------------
1. А чим для вас є ваша рідна мова? Чи є для вас питання "якою мовою спілкуватися?" принципово важливим?
2. Якою мовою ви спілкуєтесь у буденному житті? Якою мовою спілкуються у вашій сім'ї?
3. Як ви ставитесь до можливості існування двох державних мов в Україні (української та російської)?
------------------------

Мої відповіді:
1. Див. початок посту
2. Я спілкуюсь майже виключно українською (з деякими людьми вимушена на російську переходити). У сім'ї лише батько і лише зі мною (ну і по роботі) спілкується українською. Всі інші виключно російською (крім випадків, звісно, коли необхідно розмовляти українською)
3. До такої можливості ставлюсь негативно. В Україні державною мовою має бути лише Українська.
Сунна