[показать]
Отож, весна! Яка в нас актуальна наразі тема? Якщо ви панна, пані, мадам чи місс - то схуднення. Побачивши свою так звану "недосконалість у дзеркалі та зморгнувши критичим оком, зітхнулося: "От випити б яких чудодійних пігулок "Лідія" на ніч, і все - прокинулась просто красуня!" Фурія досконалості. Фея, тобто... А то виглядаєш, як повне зібрання музики, де Дженіс Джоплан гарчить від мазурки Мендельсона... така от невідповідність..
Під акомпонемент гірких думок п*ється гірка чорна кава в кафе навпроти офісу..
Ай! Чорт із ним... Нехай я буду краса несхудла і недовершена... Зате, матиму простір для вдосконалення.... Радіючи такій своїй мудрості салютую напівпорожньою чашкою червонолицему пану за сусіднім столиком, який вже дірки в мені продивився, і вилітаю, випорхую, витанцьовую всіма своїми не зовсім досконалими (а, значить, живими) формами назустріч весні. О!

[показать]
Так трапилось, що гортаєш життя, як старий фотоальбом... і дезертуєш із сіруватого "зараз" у чудово-затишне "колись". У той час, коли тремтіло повітря від твого "хочу!" і "зможу!!". У той час коли виростив собі крила і так легко повірилось у здатність людини літати...
Саме у той минулий час щоразу повертаєшся, як за порадою. І, може, щось десь зрушиться.... і тобі кинуть шматок чогось такого, у що ти вже давно боїшся вірити. Може. Гортаєш сторінки старого альбому, і пам*ять делікатними несмілими пальцями легко куйдовжить волосся... Все минуло. Все буде. Знову.

замість суперечки в асьці....

Ви, що втікаєте з життя,
зневірившись в своїх надіях,
що тягне вас у небуття,
в обійми чорної повії?
Невже безглузде слово "жить"
страшніш безглуздя слова "вмерти",
що всякий радісно біжить
назустріч таємниці смерті?
Я чую скрізь: "Нема мети",
"Життя - то вічна таємниця..."
Невже ж хто думає знайти
Розгадки в небуття криниці?

не пам*ятаю... здається, Еллан-Блакитний...

Кажу тобі привіт
Давай будемо розмовляти)))
Ти щось казала про кризу віку…. Знаєш, про що я думаю? Я думаю, що наша гімназія та університет, то, все-таке, - зле… надлишок інтелекту, чорт забирай.. надто ми все розбираємо по шпунтикам, та шпорпаємось у відтінках емоцій.. от твоя Виноградова-Винокурова вона таак переймається? Певне, що ні… я не беру її за приклад, але шось в тому є.. поплакала.. попоридала.. зробила всім кінець світу.. нафарбувала нігті – все… на сьогодні трагедія закінчилася, живемо далі..
Можна, можна слухать місіс мудру Федченко… але її рецепти по влаштуванню скандалів нам не підходять.. тембр не той… чула, як на базарі скандалять??? О! нам так не зуміть…
Радує, що ти така сама егоїстка, що і була. А ти не думала, його хвороби – то окрема пісня?.. і що його страх і невпевненість в майбутньому провокують хворобу.. щоб полежати.. трохи відпочить і отримати трохи часу на роздуми і на те, щоб зняти з себе вагу відповідальності старшого.. ?.. може, -так?
Тематична добірка проблем для людини… від Бога.. а що? Щось в цьому є… Подумаю над цим. Згодом. Детальніш.
Що можу сказати зараз? Певно, тримайсь.. певно, шо згодом будуть зміни.. знаєш, не вірю, коли кажуть, що буде краще. Буде інакше. Буде по всякому.. головне –як ти з цього вийдеш… Збережи себе цілою..

Опадає щастя падолистом
зникла позолота з наших днів
самота печальна і врочиста
стала буднем у житті моїм.

Я минуле відігріть бажаю
в попільничці спалюю вогонь
і не бачу ще, і ще не знаю,
що з мого життя ти вже пішов...

блііін.. рими шкутильгають.. нічого, може, колись підчищу...

А десь у тиші, знаєш, там - у тиші
стареньке сонце здавна сни колише..
Хитає скрушно головою,
бо знає все, що буде нам з тобою.
Для нього вже нічого не новина...
колише сонце сон, неначе сина.

згадалось навіщось..

хтось подарував симпатію)) але така ото розтелепа, як в нас я, зламавши зовсім всі мізки та згризши чотири олівці(і навіть не виплюнувши графітні стержні), нііяк не здогадається - хто Ви? нуу хто ж? хоча б натякнули... будь ласка...
і - ДЯКУЮ Вам)))) пішла співати, скакать на одній нозі і крутити хвостом на всі боки)) о як!

Это цитата сообщения ostermann Оригинальное сообщение

Стихотворение Isa_strike "ВЫРВИ!"
привело меня в полный восторг!Вот где явно виден
талант!Я не добавлю его в цитатник-чтоб оно было виднее
я размещу его здесь!

Вырви!
Крылья растут, говоришь, крылья...
Грустно мне жить и не жить грустно.
Стали творенья мои пылью,
Стало в ковчеге моем пусто...
Некого больше спасать, слышишь?
Некому больше дарить душу.
Так и осталась сухой вишней,
Запертой в листьев туман душный.
Крылья растут, говоришь? Поздно!
Сил больше нет рассекать воздух.
Сил больше нет собирать звезды.
Сил больше нет... Вечный мне отдых.
Вечный покой мне - как сон вещий,
Тот, что не сбудется вовсе, конечно.
Сетью пробитых временем трещин
Вечная жизнь - как кошмар вечный...
Крылья растут говоришь? Ты ли
Мною спасенный, тот самый, первый?
Крылья всегда у меня были.
А вот теперь я прошу - ВЫРВИ!
[показать]

Это цитата сообщения Ведьма_Маргарита Оригинальное сообщение

Місяця монету золоту
підкидаю пальцями тремтячими.
Я не сплю. Ковтаю самоту.
Місячним безсонням борг відплачено.

Снів твоїх мій не торкнеться сум -
іменем твоїм себе знеболюю;
хай удосталь лишиться часу
кожному на "внутрішню Монголію"...

Та прийдеш ти, лагідний, мов бог,
і візьмеш мене в свої лабети.
Щоб щоночі кидати удвох
в став безсоння місячні монети.

Это цитата сообщения Ведьма_Маргарита Оригинальное сообщение

Я бы хотела мочь вот так:

Коли до губ твоїх лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку,
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко.
Щось шепчеш зачаровано і тихо ти...
Той шепіт мою тишу синьо крає.
І забуваю я, що вмію дихати,
І що ходити вмію, забуваю.
А чорний птах повік твоїх здіймається
І впевненість мою кудись відмає.
Неступленим півкроку залишається.
Півподиху у горлі застрягає.
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко...
Але до губ твоїх лишається півподиху,
До губ твоїх лишається півкроку....

(с) Плач Єремії

Вона ревнувала його до гітари та баскетболу. Вона ревнувала його до історій, котрі були траплялися з ним. I лише з його картинами Їй вдавалося жити мирно... Її ім'я холодне та шорстке, мов сніг, що зібрався розтанути. Аль-бі-на - ніби льодяник перекочуєш за щокою, холодно та солодко - Альбіна. I все-таки холодно. Від почуттів до неї йому було лоскотно у грудях та солоно

щоранку вітаюся з тобою і затим повертаюся спиною - ставлю чайник. Потім ми снідаємо за одним столом і я невідривно дивлюсь в темні очі. Твої. У цілій квартирі лише двое - твоя нахабна персона і я. Мені зовсім нема з ким спілкуватись, тому ти вимушений вести зі мною бесіду про все

на кінчику язика. Йому завше подобались дівчата з зеленими очима і волоссям кольору мокрої кори. I до чого тут вона? Аль-бі-на... Замкнений кут. Здається, так буде завжди. Можливо, цього і хочеться (коли їй весело, у неї уміють сміятися не лише очі, а навіть кінчики волосся кучерявого-кучерявого,
кучерявого). Так буде завжди. Страшно так...? Буде?! Завжди...Завжди

на світі. Ми з тобою філософи віртуального спілкування. Маю чай, а до нього розмову - замість булочки (певне, то можна назвати дієтою). Вже місяць у цій квартирі живу тільки я. І портрет на столі у кухні. Він винесений туди з кімнати за те, що безсоромно розглядав як я роздягаюсь до сну. А потім цілу ніч дивився як я сплю. І, здається, бачив що мені сниться. Знаєш, цій картині відомо про мене більше, аніж будь-кому з чоловіків. Отаке от... Хочеш секрет? Подобаються зелені очі, а живеться із зимним ім'ям... Сиджу коло телефону, розмовляю з тобою(хоча насправді з полотном картини - то не клініка, то самота), і чекаю на його дзвінок

з нею весело. I так затишно обнімати її та вдихати аромати, що закручені в спіральках рудуватого волосся. I мовчати. I говорити. I... I... І потрохи забувається хтось зеленоокий… Вона оселилась у його серці чи десь коло нього. I що з того, що вона не любить баскетболу та відвертається, коли він сидить в обнімку зі своєю гітарою? Зате вона є. I поряд

здалеку-здалеку. Знаєш, йому подобаються світловолосі... А ти недалеко. Ти у Львові. Там сьогодні дощ. Калюжами кольору закоханих мишей йдуть на пари дівчина із зимним іменем і ти, приспівуючи свої співи. І ти з нею. Ти її
а в той час у Луцьку ми з тобою п'ємо чорний чай. І ти зі мною. І ніби ти мій. Але я фарбую волосся у відтінок стиглої груші. I понад усе на світі чекаю на його дзвінок здалеку
Так буває....

на цьому тижні в мене з*явилися читачі))
Рада вам. Дуже хочу, щоб вам зі мною, і мені з вами було цікаво))

Мої вітання: IHKOgnito!!!! Дарця!!!! E_L_E_C_T_R_I_C !!!! les!!!!!

[показать]
Учора повертались пізно з роботи і в метро я відчула аромат.. ніііжний ніжний.. тендітний і чуттєвий водночас.. він пробивавсь крізь весь звичний сморід московського метро. Так пахнуть фрезії. Мої улюблені квіти. Дивні. Скромні..... а аромат.. аромат такий, що паморочиться в голові.. Колись в розмові з поважною і мудрою пані ми дійшли згоди, що саме фрезії були в руках у Маргарити..))
В щонайкращий їх бачив вперше! ого як.. Він теж був розчулений дивними пахощами непримітного букетика... Купуйте фрезії, панове..

[показать]

[показать]
Пообіцяла я розказать як готувати каву. Каву, що справляє враження. Каву, що підіймає настрій. Каву, що смакує…
Беремо турочку, чаклуємо: дві чайні ложки меленої кави, стільки ж какао(не напій, а справжнє какао), трііішки кориці(тут ваше відчуття вам має допомогти), на кінчику тієї ж чайної ложки – ванільного цукру, і дрібку мускатного горіха…..(якщо вам смакує кава з цукром, саме час його закинути у турку), заливаємо водою.. варимо напій, помішуючи у ритмі джазу… Всеее…
Якщо готувати без цукру, виникає дивне враження: аромат солодкий.. а кава гірка..

Это цитата сообщения Gigaset Оригинальное сообщение

кохання - мить...було і не було.
це ніби ти, але якась вже друга.
можливо, він - "навіки любий принц",
а може, ця хвилина- твоя туга.
сьогодні - ти троянда восени,
а він - той сад, в якому ти ростеш.
тобі здається: все це навіки,
але за мить ти з іншим вже підеш.
час швидко плине, день зміняє ніч.
сьогодні ти - єдина королева,
але запам'ятай, що зрада є...
щасливою була лиш тільки Єва.
тому спіши: кохай, переживай!
зустрінеш ти і знову озійдешся...
кохання є! ти це не забувай,
але не завжди ти коханою назвешся...

LI 3.9.25

[показать]
— Кава — це страшенно дурний напій.
— Чому?
— Самі посудіть: спочатку її обсмажують, щоб була чорна, потім доливають молока, щоб була біла, відтак мішають із цикорієм, щоб була гірка, і додають цукру, щоб була солодка, врешті-решт гріють, щоб була гаряча, і дмухають, щоб остудити!

вкрала. каюсь.
http://www.livejournal.com/community/kava_chaj/

так не буває..
просто не буває..
ти віриш, що живеш,
насправді ж помираєш

якщо вже все геть погано, то можна ж писати цікаво, неоднозначно..
писав же Тодось Осьмачка.. але! як, як писав! цитую:

Сама ж додому прибіжу й на втіху
тобі - посеред хати почеплюсь
та на вірьовці погойдаюсь тихо,
і синьою до тебе засміюсь,
а довгий мій язик, що звисне з горла,
в обличчя тобі плюне слиню чорну,
щоб ти від неї нагло скаменів
і смородом трупарським засмердів..
(45 вірш "Міщани")

образ змальовано неперевершено..
принаймні, набагато цікавіш
смак треба мати)))

[показать]
розмовляли про щоденники... які ж вони тільки є.. охо-хо-хо...
часто-густо зустрічаються витвори, оформлені в чооооорномууу стилі, буквочки там фіолетовенькііі, або ще якогось такого кольору, що вганяє в депресію... я б так написала про них (попереджаю! образити нікого не хочу! то моя думка, висловлена в моєму щоденнику, особливо вразливим та в стані перманентної депресивної кризи ліпше не читать!!)

я вся грусна.. я вся грущу...
ща стану плакать!
и вдушу нежную маю
прашу никакать!!
ведь жиссь гавно,
и жить пративна....
я умиреть хачу давно..
красива так... оперативна (эта значит быстра... ну дабейте меня чем нибудь! нихачу мучиться!! может мне повеситься? или удавиться??!! нет! умиреть нада так, штоб в грабу красива выглядить.... буду лижать и выглядывать... а все рыыыдааааююют! умиииреееть хааачууу)

от в такому стилі куупа щоденників... я просто щойно зімітувала їх стиль..
пошесть якась...

Колись ця пісня звучала під гітару… Колись вона співалась лиш для нас… нас двох..)) Автор - наш великий добрий давній друг Аня-Ганнуся.
Коли я мугикаю її, мені стає затишніш

Скривджена струна тишу розірве,
Блискавка розкрає небо..
Я тобі віддам без жалю себе,
Прихилю весь світ до тебе.

Вітер-лиходій хмари розжене,
Тугу і печаль із мороку густого..
Я тобі віддам все, що в мене є,
Не лишу собі нічого.

Весняним дощем вмиється земля,
І веселкою всміхнеться..
Серцем відіб*ю ритм твого ім*я, -
Ним воно у грудях б*ється.

Біди відійдуть, зникнуть в небуття,
В чистім небі сонечко засяє..
Я тобі віддам все своє життя, -
Бо без тебе в нім життя немає…

Останній день зими…
лиш вона не вміє остаточно йти, лише вона повертається знову і знову
Лише вона пише з чистого листа.. і вірить, що цього разу все назавжди
Ти тільки жди і жди і ждиии
Осінь листя своє до віт деревам не приклеїть, літо вдруге яблук не народить,
і вишня двічі не цвіте.. лише зима не йде.. вона вертається і в травні часом..
стоїть розгублено посеред зелені і квіту, сама одна посеред світу..