коли не хочеш відповідати на питання - усміхайся... хе хе хеее.. скільки - но мені прийдеться усміхатись друзям, рідним і знайомим... "ти схудла", - скаже мама,- "певне, не їси там нічого.. і суп місяцями не вариш..." а я усміхатимусь... "а ти змінилась - скажуть на колишній роботі, - ооо і зморшка он перша під оком, певне нелегко там?" а я посміхааатимусь і віднікуватимусь... і розказуватиму, що все чудово, все так, як я й хотіла... "оооооо.... а ви ще досі не одружиииились? щеее досіііі?!!" обов*язково скаже хтось... а я скажу... я скажу, що я лиш тільки починаю звикать до цієї думки - вийти заміж.. (я вагаюсь... хоча вже й ходили дивитись на обручки, і діло йде до того, що десь геть-геть близько я стану замужня дама) і усміхааааатимуууусь щасливо-щасливо, безтурбооотно...
я вмію усміхатись
усміхатись!

спостерігаючи за життям... за відношеннями та вчиками, я прийшла до висновку, що жити ДЛЯ когось, все життя присвячувати комусь, розчинятись в іншому як сіль у воді - вкрай невдячна справа. Мабуть, ще карає Бог за те, що не живеш своїм життям, що своє - відкладаєш, і що таак втручаєшся (ну і що з того, що з благими намірами) у життя іншої, нехай рідної... нехай найближчої людини....
Якщо тебе міцно і затишно обнімуть - як ти розправиш крила для свого польту? Якщо слідкуватимуть за кожним кроком і ловитимуть в падінні - як навчитись вставати?...
Найвища мудрість - просто бути поряд - щоб вчасно подати руку... але не нав*язуватись... не вішати тягар вдячності на найрідніших людей...
хоча! так важко! важко це... не відсторонитись егоїстично... і не задушити власними переживаннями і почуттями...
і все ж таки - треба жити власним життям... щоб ніколи не було спокуси сказати: "я все життя для тебе... я всі найкращі роки віддала..." не приведи Господи...

не пишеться... мовчиться...
коли багато подій - нема часу на щоденник.. може й так... просто руки не доходять
думаєш думаєш думаєш
вирішуєш одні проблеми надумуєш нових
хммм... я знаю, що багато думати - то зле, тому що не вистачить часу на життя і вчинки. Хоча, може, то і до кращого, адже дечого можна було б і не робити, дещо оминути...
мені так набридла Москва. Тут нема часу на життя... тільки на біганину....
зате вже в неділю я буду вдома!!

Кажуть, життя вдивовижу логічне. Чула, що всі лінії перетинаються, а дороги ведуть лиш до потрібних нам людей. Одних ми вчимо, в інших – навчаємось, хмм… от би не сплутати… Я от думаю: а правда! В моєму житті є, ну хай був хтось, хто лиш брав.. якому я безкінечно віддавала(і рада, рада була віддати!).. ну і чесно кажучи, не найкращий той хтось мені трапивсь… а в іншого я лиш беру-беру-беру і віддати не вмію… прикладаю, як подорожник до рани, одужую, відкидаю, йду далі… і навіть згадувать не хочеться. А людина хороша. І не те, щоб я стерво егоїстичне була.. ні… просто у нього я лиш беру… напевне, то називається закон рівноваги в житті
А можливо, я себе так лиш втішаю…

Людина, каже пан Слапчук, збудована за принципом пісочного годинника, їй просто необхідно час від часу перевертатися з ніг на голову….
Мудро.. мудро. Мене життя перевертає.. правда, з такою швидкістю, що іноді здається, що от от знудить. Я собі думаю «якби все, геть усе, почати спочатку, чи хотіла б я все те саме отримати; зустрітись знову з тими ж людьми… пройти слід у слід…» Однозначно – ні.
Не тому, що таак погано, зовсім ні. Просто не хотіла б.

[показать]
Світле свято Воскресіння.. Світла радість.. світлий сум...
І все-таки, радість... і все-таки торжество життя і любові
Всім кажу: "Христос воскрес"!!!!
і чую ваше "воістину...."

Это цитата сообщения GluCherry Оригинальное сообщение

Встретилось у Sofa...

Выше Закона может быть только Любовь. Выше Права - только лишь Милость, и выше Справедливости - лишь Прощение.

Там, на её страничках много еще можно найти таких жемчужинок.

СпасиБо,  Sofa... Так своевременно... для меня.

Это цитата сообщения Suhrida Оригинальное сообщение

Возьми чашу ТЕРПЕНИЯ, Влей в неё полное Сердце ЛЮБВИ, Добавь две горсти ЩЕДРОСТИ, Посыпь ДОБРОТОЙ, Плесни немного ЮМОРА И добавь как можно больше ВЕРЫ. Все это перемешай. Затем намажь на кусок отпущенной тебе Жизни И от всего Сердца предлагай каждому Кого встретишь на своём пути!

шукати себе. Визбирувати себе у снах (своїх, твоїх, його.... та мало чиїх), вишукувать себе у книгах, фільмах, фразах, п*єсах... примірять: моє? чи то зовсім тут не я?? шукать себе у фото, де маленьке маленьке дівча посміхається на весь щербатий рот,чи де купа студенток регоче від душі, і навіть пошукать саму себе на фотографіях ще молодої моєї бабусі...
шукать себе у комусь.... шукати себе в люблячих очах, в мелодіях, котрі мугикаються нишечком під ніс.... шукати всюди..
шукати себе у собі

О! ооо шановні читачі, чи звірялась вам брава дама(то я про себе майже скромно!), що вона любить? Дама любить поезію. Найбільш українську(ну не кажіть мені "фе"... я на таке не зважаю... і взагалі, мене важко збити з пантелику .... а в мене ж того пааантелиику!)..
так, найбільш мені довподоби поезія минулого століття, десь так до року 33.... 36..., допоки її не знищив сталінський шизофренічний чобіт (якщо ви не знали, то на початку 30 років в Спілці письменників нараховувалось 249 чол., опісля їх лишилось 38.......).
Отож, Василь Чумак. Дуже сильний і яскравий поет.

Я ЗНАЮ
"Любов - кошмар, любов - наруга,
Любов - знущання над собою."

Язнаю - кров останню вип*є,
коли до серця припаде.
Я знаю - нерви стануть дрип*ям,
Коли очима поведе.
Але я кличу, кличу, кличу:
- Відчуй... Прийди - і близько стань.
На мене глянь. Так просто-просто:
Без поцілунків і зітхань -
Я твій тринадцятий апостол
Від димарів, з вогню повстань.....

Секунди сипляться піском
їх вітер часу замітає,
а Леда все тече нишком
і мулу в ній зовсім немає…

а скільки мулу у душі
намуляли ці дні болючі,
і полеш, полеш спориші
і всі помилки – неминучі…

[показать]
Хмм… світ захопився таємними братствами, тьмавими образами та загадковими темними історіями. Пані, чи то пак, панна Марина Соколян теж потрапила в цей гурт. В її книзі «Кодло (експериментальне дослідження)» цього всього ціла купа. Там інтрииг… там таємниць… присутні викрадення та тортури. Ви зацікавлені? Йдемо далі. Справили враження епіграфи, які авторка використала в своїй повісті: «Як я вже казав, єдиний шлях до серця жінки лежить через катування. Запевняю вас.» Маркіз де Сад…. Вишукано, чи не так?
Отож, чи не з перших сторінок ми потрапляємо в таємничу школу. Все дійство розгортається там. Авторка принагідно знайомить нас з конспектами, занотованими на лекціях, а предмети ж якііі! Теорія змови, Методи фальсифікації, Практична міфотворчість, Маніпулятивна психологія... І треба зауважити, що панна автор знає, про що говорить)) До наших послуг також анкети учнів, в яких ті щиро звіряються що б їм хотілось отримати від навчання в цьому закладі, - непоганий хід, чи не так? Приємна мова твору, гарне володіння словом, інтелектуальність автора – все це ЗА те, щоб прочитати книгу. Якщо, звичайно, ви її знайдете у книгарнях ..;))

Напевне, всі знають, що читаючи книгу закордонного автора, ми читаємо перекладача. Щастить, якщо справді хтось талановитий трапиться… а якщо таке собі, - абищо? Весь шарм книги коту під хвіст. Вихід, як завше, є. Найбільш правильний – вивчити мову і насолоджуватись оригіналом… але то нелегко.. і прийдеться вчити мову не одну, а цілу купу. Зате, інтелееект буде ого.
Варіант наступний. Запам*ятовувати перекладача. Прочитали книгу, - сподобалась? Стиль, настрій, як виписані діалоги – записуємо перекладача, а потім в книгарні шукаємо прізвище не тільки автора, але й того, хто гарно (на наш смак) переклав. І буде нам щастя та гармонія сприйняття.

[показать]
Грав на сцені, а похований в тіарі. Його проповідь як мудра бесіда, а не як завчена назубок роль. Він говорив з нами нашою мовою. Він володів нею ліпше нашого тодішнього президента. Але насправді його мова – мова любові та прийняття тебе… І виникало відчуття особистої бесіди… Не вірю! Не вірю, що кілька мільйонний натовп – просто результат грамотного піару. Це, все-таки, жаль і скорбота за Людиною…
Світла Йому Пам'ять…

Звернула увагу от на що… Все міняється. Думка не нова, атож. Але.. Міняється з часом і наше минуле і майбутнє. Раніш я в своєму минулому бачила одне, зараз – інше. І майбутнє уявлялось інакше, ніж тепер. Так, якщо мені скажуть, що минуле лишилось тим самим, лиш змінилось відношення до нього і його оцінка. Я згодна. І все ж… своїми теперішніми вчинками і життям я змінюю не лише своє майбутнє, а й знецінюю(або зовсім навпаки) минуле. Так. Насправді.

От не знаю, мабуть, так буває… може, так повинно буть… І як там трапляється з іншими?? Бог зна… мама каже, що в мене все не так, як у людських дітей. Людські діти нормально живуть і правильно виходять заміж. І правильно викручують ганчірку для підлоги. Мені нічого з вище названого не вдавалось. Ніколи... мож, то який збій на генетичному рівні?
Зате в мене був він. Дааавно. Але якось так назавше. Він був епохою в моєму житті. Барроко. Саме так, - з двома «р». Рокоче часом і зараз. Такий химерник з чорним почуттям гумору і світлими очима. Все життя було б інакше, якби не він. Мій світогляд, смак в книгах, музиці… зрештою, чоловіках (котрі володіють мовою не на рівні банального компліменту)… епоха тривала й тривала.. а час йшов, сипався і біг.. а я все гадала вітру по лініям руки.. і сенс життя вміщавсь увесь - в його імені..
а потім все полетіло ік бісовій матері шкереберть. І протрусилось попелом, і снігом побіліло.
Ну от… а тепер, коли все як на старому-старому фото.. вже й не віриться, що було.. і якщо було, то що було - так. А виявляється, я ніби в пазли граю. В кожному, хто близький мені, є щось від нього… є, є щось Баррокове… із багатьох одного складаю. Його. Неминучого.
Недавно забрела в книгарню.. набрела на книгу про Джима Моррісона, і ніби током вдарило, - з старих фоток нахабний погляд… бароковий..
Буває, кажу собі… кладу книгу і йду далі. Далі далі далі… все далі йду від тебе. Все незворотньо.

шльоп, шльоп шльоп.... чуєте? то я чалапаю зі шкафу. Вселенська моя туга і безнемірний мій печаль закінчивсь. Цвіту (от не треба мені підказувать, шо як пліснява) і пахну. Така пааава. Аха. Хоча, як завше, приводів для печалі знаааачно більше, аніж для радості. Але, як казав один ше тоді юний, художник "скіки того життя, рраз - і вмерли". Вважаю, що до того ррраз ліпше дожитись в доброму гуморі.

Соррі всім читачам за мовчанку. Все просто.
Дама переживає кризу… все якось не так і шкереберть. Хочеться залягти, замовкнути і навіть не рухатись.. і очей не відкривать. Заникатись у шкаф і посумувати вселенським сумом і сопельки розмазюкать по мордякочці. Чому у шкаф? То найбільш самітнє місце в офісі)))
Прошу не турбувацця. Дама попореживає-попереживає і все. Все буде добре. Птицею-Феніксою злетить над попелищем і радісно закартьохкує соловейкою. Пізніш. А зараз поскакала в шкаф…..

PS Вітаю в себе Квітку та Leya, жму лапки!))))) Рада вам

Это цитата сообщения AlyiMac Оригинальное сообщение

Смычек и струны

Какой тяжелый, темный бред!
Как эти выси мутно-лунны!
Касаться скрипки столько лет
И не узнать при свете струны!
Кому ж нас надо? Кто зажег
Два желтых лика, два унылых...
И вдруг почувствовал смычок,
Что кто-то взял и кто-то слил их.
"О, как давно! Сквозь эту тьму
Скажи одно: ты та ли, та ли?"
И струны ластились к нему,
Звеня, но, ластясь, трепетали.
"Не правда ль, больше никогда
Мы не расстанемся? довольно?.."
И скрипка отвечала да,
Но сердцу скрипки было больно.
Смычок все понял, он затих,
А в скрипке эхо все держалось...
И было мукою для них,
Что людям музыкой казалось.
Но человек не погасил
До утра свеч... И струны пели...
Лишь солнце их нашло без сил
На черном бархате постели.

© Иннокентий Анненский

Ну от що таке чесність? Хмм.... Чесність іноді вдивовижу римується із жорстокістю..
шо ви там кажете? Нема рими? Є... є... вона тут внутрішня... я іноді напрочуд занудлива панна (пора, пора вже привчитись говорити дама), так от, занудлива, як синя панчоха, а скоро буду вже й поштопана... то чесно? десь так... приємно?? анітрохи..
Іноді я так чесно мрію-граюся з собою... от в майбутньому, якщо доживу до пенсії, буду вчитись грати на фортеп*яно.... і не збивайте мене вашим "пізно!" я, може, ще й не доживу. А як доживу, буду свою майстерність випробовувати на інших... оооо я буду тааака стара дама... таака.. вже тремтіть!
Буду носити капелюшка і курити трубку.. або хоч через мудштук... і носитиму тьму каблучок.. і стрижку каре... і пофарбуюся в руде-руде.. а потім чорне-чорне... мдаа.. точно не доживу...
та я збилася.. я ж про чесність. Ну от розказала я власнику моїх дівочих мрій про тип чоловіків від якого в мене трусяться (пардонюсь!) коліна: високий худий блондин (або руууудииий хтось) із блакитними очима-очиськами розуумнимии та хитрююющимии. Дивне явище... а щонайкращий мій - кароокий... не зрадів він такій моїй чесності... не порадувавсь...

Ну.
І як можна ділитися з вами, чоловіками, після того радістю? Я не уявляю....
В щасливому подружньому житті все-таки має жити тьмава омана. Так.....))))