Ганна Стрижкова одна із тих дітей, яких вивезли з концтабору Освенцім після звільнення його від нацистів. Коли вона потрапила в концтабір, їй не було 3-х років. Нині Ганні Михайлівні 81 рік, вона і досі живе в Києві, і це вторгнення, зустріла також тут

Ганна Стрижкова була героїнею подкасту Громадського радіо, вона одна із тих дітей, яких вивезли із концтабору Освенцім після звільнення його від нацистів. Коли вона потрапила в концтабір, їй не було 3-х років. Ганна Михайлівна не знає, ким були її біологічні батьки. Можливо, з Білорусі.

Після звільнення концтабору 200 дітей вивезли в Ташкент — там не було голоду. Але потяг зупинився у Києві, тут його зустрічали жінки і намагалися хоч якось нагодувати дітей. Маленька Ганнуся була слабка, навіть боялись, що не довезуть її до Ташкента. І в Києві її врятувала і вдочерила Онисія Петрівна Зазимко. Ганна вступила на біофак, стала кандидаткою біологічних наук і все життя присвятила вивченню мікроорганізмів, корисних для людини.

Говорит шаман индейского племени лакандонов (потомки майя): «Оно случилось. Твой дом разрушен, земля сожжена, оружие унесла река, скот погиб. Всё, что ты строил и растил много лет, больше не существует. Подойди сюда. Здесь горит мой костёр и здесь ждёт тебя моя песня. Всё, что когда-то родилось на этой земле и в этом небе, обязательно умрёт, чтобы дать жизнь тому, что родится потом. Таков закон. День сменяет ночь; семя, упавшее в землю, умирает, давая рождение новому урожаю — так было всегда, так будет вечно. Ты застываешь в ужасе, когда видишь свои потери, ты не хочешь в них верить. Открой глаза и смотри. Твоя жизнь изменилась. Изменилась мгновенно. Твоего прошлого больше нет. Плачь! То, что разрушено или умерло, должно быть оплакано. Плачь! Твои слёзы, словно дождь, смоют пепел, щепки и камни, они омоют твои раны, они унесут прочь то, за что ты ещё пытаешься держаться. Плачь! И пусть дождь будет сильным! Ты можешь сотрясать небо своим воем и грозить ему кулаками, топтать ногами землю и падать на нее в отчаянии! Плачь! А я буду петь свою песню. Рано или поздно дождь прекратится! Ты встанешь с земли и увидишь на небе радугу! Зазеленеет трава и первый цветок расцветёт на пепелище.

Рамочка от Arnusha

3 різні тендітні дівчини, життя яких кардинально відрізняється.
Крім одного — допомагати країні рухатися до перемоги.


Українки, які боронять столицю. Колаж: Даша Гришина

ДАРИНА АРАБСЬКА, 21 РІК


Дарина Арабська

Дарина Арабська, доброволиця Територіальної оборони. Дівчина родом з Житомирщини. Після закінчення школи, Дарина переїхала до столиці та вступила на історичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка. А вже на 4-ому курсі подала документи в Національний університет оборони. 24 лютого дівчина пішла в Тероборону та підписала контракт на 3 роки. Мовляв, «з теорії — до практики».

Поспіхом вона склала у рюкзак потрібні речі та пішла до військкомату. «Я часто казала, що робитиму в разі війни — йтиму у військкомат. Але коли я це зробила, всі дзвонили: „Навіщо?“ Тепер я солдат, старший стрілець. Упевнена, що вчинила правильно. Та якби могла знову приймати це рішення — то обрала б інший підрозділ. Бо завдання ТрО — тримати позиції, ми рідко наступаємо», — розповідає проєкту «Герої Свободи» дівчина.

Заезжала недавно на склад гуманитарной помощи.
Очень миловидная женщина, лет пятидесяти, помогала мне грузить коробки в машину. У неё на руках была собачка.
Белая, пушистая, непонятной породы, которая постоянно гавкала и дрожала. Женщина нежно гладила эту собачку и что-то шептала ей в розовое мохнатое ушко.
Лицо этой женщины было безэмоциональным.
Каким-то окаменелым, что ли? Вот она общается со мной, вот рассказывает, что в коробках, а вот гладит свою маленькую собачку.
А глаза застывшие.
Вдруг, откуда-то, из глубины склада, на улицу вышла большая чёрная овчарка, с порванным ухом и хромающая на одну лапу.
Овчарка весело подбежала к женщине и стала преданно заглядывать ей в глаза, с тем умилением, которое может быть только на собачей морде. Женщина наклонилась, поцеловала овчарку в мокрый нос, не переставая гладить маленькую собачку.
В глазах женщины я увидела слёзы.
Слёзы за стеклом.
Мне захотелось её обнять и я сделала шаг навстречу….
И вдруг она стала рассказывать….

Вікторія Собко, “Моя Україна”

Черкаська художниця Вікторія Собко написала роботи про війну, в кожній – образ жінки-України. Фото робіт опублікували на сторінці департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради в фейсбуці.

Художники вкладають свій внесок у боротьбу з агресором. Вони пензлем і фарбами передають біль українського народу, його могутність і незламність.

Индийский мудрец Сватмарама написал в трактате "Hatha Yoga Prakipika", что "когда дыхание успокаивается и ум будет в гармонии, вы получаете долгую жизнь. Таким образом, следует научиться контролировать дыхание". Эта древняя мудрость все еще действует в наши дни.

Вы перенервничали, и теперь чувство стресса не покидает вас? Попробуйте последовательную дыхательную релаксацию 4-7-8. Эта техника поможет успокоить вегетативную нервную систему. Упражнения особенно полезно делать перед сном.

Как правильно выполнять методику?

1. Сядьте прямо на стуле.
2. Поместите кончик языка на небо.
3. Держите его там в течение всего процесса дыхания.
4. Вдыхая молча через нос, медленно считайте до 4.
5. Задержите дыхание до 7.
6. Выдохните через рот на цифре 8 с небольшим звуком.
7. Повторите цикл 4-7-8 еще 3 раза, в общей сложности получится 4 дыхательных упражнения.