Моя тінь рудішає потроху - я до осені готуюся неквапом
Почуття прикрию теплим мохом, заховаю все під сірим дахом
Тільки де сховати наболіле? Багр’яниться кров’ю вже достигле
І повітря раптом побіліле, не кричить а тільки кволо скиглить
Моя тінь рудішає ночами, сипле падолистом раннім
Закриваю, консервую рани, восени, коли болить кохання.
Мар’яна Максим’як
Это цитата сообщения Капельдудкина Оригинальное сообщение
Воздасться кожному!
Воздасться - як любов.
І хрест на українській мові,
І звук у тюрмах кованих оков,
І біль у материнім слові..
І плач дітей, що з голоду вмирали…
Й сибірські штольні, заслання
І зрада української держави,
За Незалежність вічна боротьба.
Воздасться!
О світе, зморений і грішний,
Твоє життя – по вінця у тернах,
Сумна історія, не втішна,
Ізранена твоя душа.
Та не убита, не згоріла,
Не спопелилась до кінця.
Моя сердечна Україна
Мовчанням сповнена – жива.
А мову розгойдали стуни,
Дзвінких окрилених пісень..
Де в леті тріпотіли думи
Про небуденний безкордонний день,
Коли не буде хлипання й ридання,
І висохне на відстані сльоза.
Зникне усе: тривога і страждання,
І загарцює волею душа.
О Україно! Доле з берегами,
Хай води змиють сум і біль.
Навпроти тебе – шлях під небесами
А над тобою – світло й тінь.
Галина Фесюк.
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
А зірки у хмари поховали лиця...Іванка Стефюк.
[показать]
|
У долонях шерстких осінь стискує чорні горіхи, Розбігається день і в долини іде направці, Визирають хати через пальці щербатої стріхи, Проти вітру іду, затискаю лиш ніж у руці… |
Підійду до гори, де вростається дикий відкасник, Запитаю землі, чи позволить зрубати стебло, Би стеріг від біди, боронив би мене від нещастя, Силу жінки приніс – бо непросте колюче зело. |
|
Дише рівно гора – не перечить, хитає травою, Я рубаю стебло – і стискаю – не чую кольок – Сивий вітер несеться – літає, не знає спокою, Забігає в долину – торішнього сіна клубок |
Він вихоплює з рук і відносить кудись поза хмари, Першим снігом злітає на голови сила гори. Лиш сріблиться відкасник, травою дошукує пари, І мороз – також перший – притуляється вже до кори. |
На долонях старих виколисують перші вітри…
І поморгує вечір – чи може, мені то вже сниться?
А відкасник стискає пелюстки – чекає своєї пори...
[показать]
[450x40]
Нежность моя - лепесточек розы,
Сладостью тает на языке,
Спит моя радость, ночные грёзы
Греет дыханием, сжав в кулаке,
Тихо скользит свет луны по щеке...
Здесь, на границе сна и молитвы,
Ткёт паутинку тихая грусть,
Воздух и чувства острее бритвы,
Лишь прикасаюсь, но не берусь,
Слишком тонка моя кожа, поранить боюсь.
Светлана Борщенко
Льёт мечту-молоко Млечный путь с потемневшего неба.
Мне собрать бы его в тонкостенный бокал… не пролить.
И того, кто любил, но любим с отречением не был,
Эликсиром тем звёздным, как чистой водой, напоить.
Чтоб, испив в летний зной освежающей этой прохлады,
Он почувствовал радость быть нужным кому-то – как свет!
Чтоб узнал, что есть счастье такое – когда и не рядом,
Но есть сердце, что ближе иных… А иных – будто нет.
И тогда в отрешении дня и в бессоннице ночи,
Окрылённый способностью сказку кому-то дарить,
Он перо (по старинке) под «паркер» с улыбкой заточит
И потянет рифмованных строчек межзвёздную нить…
И, касаясь душой чьих-то чувств в тишине невесомо,
Нежность юных порывов разбудит светло и легко.
…А на Млечном пути с ликованием звёздные гномы
Опрокинут на Землю ведёрки с мечтой-молоком…
Я останусь с тобой на ладонях заплаканной осени,
Я последним лучом буду нежно скользить по щеке…
По ночам над тобой расстилать звездопадные россыпи…
И браслет из рябиновых ягод сомкну на руке…
Я останусь с тобой теплым солнышком и паутинками,
Что стремятся навстречу с ветрами, звеня на лету…
И в глазах твоих тихою грустью, растаявшей льдинкою,
Буду влажно сверкать, доверяя слезинкам мечту…
Я останусь с тобой… в каждой строчке и между… за гранями
На краю у рассветного неба… в предверии дня…
Это дивная осень с тобою - бальзамом на раны мне…
В ней никто никогда не отнимет тебя у меня…
(С)
Любое из состояний - мысль. Не нравится состояние?
Поменяй мысль.
Аму Мом
Придивляючись до сучасного, можна його поліпшити. А коли поліпшиш сучасність, то й прийдешнє зміниться на краще. Забудь про майбутнє й живи щодня згідно з Писанням, тому що Бог дбає про своїх дітей.