Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
Письма «оттуда»: «Моя дочь влюбилась в ополченца»
|
Юлія Тимошенко чітко виклала своє бачення політичної, економічної і соціальної ситуації в Україні, вона показала що ця верховна влада і уряд знищують українців, малий і середній бізнес, вони є слугами олігархів і мафії. Вона наполегливо закликає громадськість через дострокові вибори перевентажити цю владу, бо на її думку подальше існування цієї "еліти" приведе до колапсу країни. Причому вона закликає не до революційних методів боротьби, а вказує на громадянські суспільства, профспілки, демократичні політичні партії, які повинні об"єднатися і примусити корумповану владу піти у відставку
Уряд сам провокує фейк-парад суверенітетів
Однією з гучно розрекламованих реформ від нинішньої влади є так звана "децентралізація". Для внесення змін до Конституції України стосовно запровадження "особливого статусу" окупованого російськими військами Донбасу та інших новацій територіальної організації влади зацікавленими суб'єктами усіма можливими способами, включаючи політичний підкуп і шантаж, збираються голоси народних депутатів. При цьому абсолютно не звертається уваги ані на посилення військових дій на фронті, ані на те, що ці зміни фактично відторгнуть від України шматок території, а "приєднають її назад" фактично на конфедеративних умовах. При цьому наш уряд уже й закладає в бюджет окремі кошти на "реконструкцію Донбасу", а президент заговорив про створення цілого трастового фонду, який буде займатись питанням розвитку Донбасу. Гроші планується виділити значні – Володимир Гройсман на зустрічі з комісаром ЕС з питань регіональної політики озвучив суму в 11 млрд. грн.
Для порівняння - на професійно-технічну освіту планується асигнувати всього 2 млрд. грн. (при потребі в 5.8 млрд. грн.), а на погашення заборгованості місцевих бюджетів по різниці в комунальних тарифах за 2015 рік необхідно 11,9 млрд. грн.
Оцінили масштаб "реконструкції"?
Тобто, мало того, що планується створити фактично непідконтрольний Україні конфедеративний анклав, керований Росією (ну, не вірите ж ви, що росіяни звідти так просто заберуться, після "проведення виборів"), так ще й на його "годівлю" планується виділити стільки ж, скільки потребують місцеві бюджети тільки на компенсування божевільної тарифної політики нашого уряду. А фактична незалежність цього анклаву потверджується тим, що неофіційно по лінії фронту уже встановлюються контрольні пункти, які навдивовижу нагадують митні.
Це все не вважається потаканням сепаратизму, "федералізацією" і "парадом суверенітетів", я так розумію.
Але варто було місцевим органам самоврядування заїкнутись про укладення договорів із урядом про розподіл повноважень, тут же здійнявся дикий галас - це, мовляв, «перший крок до федералізації, параду суверенітетів» - а дехто із «видатних експертів» договорився до того, що «це саме партія «Батьківщина» діє по указці кремлівських емісарів і особисто Медведчука.», Навіть у «Дзеркалі тижня» з'явився аналітичний матеріал, в якому «аргументовано доводилося», що пропозиція укласти угоди з Урядом щодо розвитку областей є частиною стратегії керованого хаосу, яку використовує Кремль відносно України. Зробив заяву навіть президент, пригрозивши розпуском обласних рад.
Секундочку, я не зрозумів - всі ті люди, які ще пару днів тому аргументували необхідність прийняття змін до Конституції, які де-факто узаконюють конфедеративний статус Донбасу - тут таки розвернулись на 180 градусів, стали палкими прихильниками жорсткої унітарності, і почали вимагати «безпекових заходів» для попередження «ментальних вірусів», якими виявились пропозиції (лише пропозиції!) про укладення угод між місцевими органами самоврядування та урядом?
Що ж, я не полінувався подивитись, як же виглядають ці «ментальні віруси».
По-перше, така угода не суперечить Конституції навіть в її нинішній формі. Вони укладаються відповідно ЗУ "Про колективні договори", який можна подивитись ось тут.
Відповідно ст. 3 цього закону сторонами укладання подібних угод є
Друзі, Люди, вчора обіцяв замовчати, але не витримав. Після 10 години пішов до Верх. Ради, до речі був не один, ще Олександр Єльяшкевич і Степан Хмара, ми намагались "втилдичить" депутатам небезпеку конституційних змін через призму ч. 2 ст. 157 Конституції. Частина депутатів поділяє нашу стурбованість і не буде голосувати за ці зміни. Однак мене емоційно обурило дещо. Один із депутатів, якій не буде голосувати за зміни до Конституції, але так охарактеризував поведінку деяких своїх колег, які вагаються, хоча при цьому розуміють вказану небезпеку - що на них, крім корупційних обіцянок, що й здійснюється тиск у різних формах. "Наїзд різних перевіряючих на бізнес", погрози звільнити когось із членів родини із посад чи з роботи тощо. І вони мають страх. Я йому сказав, щоб він їм передав -- якщо вони таки перелякані, то як буди з нашими воїнами на фронті, які гинуть щоденно, купа поранених, скалічених, Вони також мають страх, але захищають країну, не залишають позицій, що можна порівняти дрібненькій страх таких депутатів з небезпекою для тих, хто в окопах....
Автор цього тексту Вячеслав Ільченко
Так сталося, що подивитись конференцію Наді в повному обсязі я зміг тільки зараз. До цього я був змушений читати або окремі цитати, або "аналітизми" нашої блогосфери - які, в більшій частині своїй, є домашніми заготовками, а не логічними висновками на базі сказаного Надею. На це вказують дві системні помилки, які вони роблять.
Перша помилка: вони поняття не мають, що таке Надя Савченко, і аналізують в кращому разі її окремі вислови. Або присутність чи відсутність "маркерних" фраз. Тоді як треба аналізувати в цілому, і дивитись не стільки на те, що саме вона каже, скільки як вона говорить, як формулює судження, і які цілі ставить. А для цього треба прослухати всю прес-конференцію і сприймати її як розвідку боєм, яку веде професійний солдат, задача якого - не стати "королем гори" (де його тут же зніме перший-ліпший снайпер), а виграти війну. А для цього треба чітко розуміти своє місце на полі битви, і яка зброя у вас напохваті.
Друга помилка: вони сприймають Надю, як звичайного "нового політика", яким рухають лише амбіції (часто завищені) і інстинкт політичного самозбереження. Ось звідки постійна присутність в "аналітизмах" теми "конфлікту супер-альф" між Тимошенко і Савченко. Однак Надя - не "новий політик", вона, як я уже казав в попередній своїй статті, є новим явищем. А значить, і мотиви її треба оцінювати інакше. Також необхідно забути чисто технологічні штучки, граючи на амбіціях Наді Савченко. Безумовно, поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Але ще гірший той солдат, який генералом хоче стати завдяки тиловим ігрищам, подарунку "спонсора" або підсиджуванню когось, а не своїм подвигам і заслугам.
Тепер давайте уважно придивимось до того, що цікавого було на цій конференції. Я не буду аналізувати все, зупинюся тільки на тому, що вважаю ключовим.
Перш за все, перед нами цілісна особистість, яка доволі чітко представляє собі, чого хоче, і цілком адекватно представляє собі своє місце в політикумі. Надя - не новий, щойно приведений, випускник спеціальності "менеджмент і маркетинг", які заполонили наш медіа-простір, і претендують на збірний образ "нового політика". Саме цю помилку зараз будуть робити більшість політологів - вони будуть оцінювати Савченко по вже звичним лекалам подібних "молодих да ранніх".
З такими людьми у нас уже научились "працювати". Їх амбіції спочатку підігрівають: змушують повірити в те, що вони достойні високих посад (навіть найвищих) і що їм не треба ані освіти, ані навчання, щоб займатись реформами. Що вони є значущими фігурами не в силу своїх здібностей та компетенції, а самі по собі. Після цього їм підсовують посаду їм не по силах, і або перетворюють на ширму, або очікують першої помилки - і змішують з багном. Саме таким способом нейтралізували практично всіх волонтерів. Ця схема дуже яскраво простежується на прикладі, наприклад, Юлії Марушевської. Вона навіть заявила, що для роботи профільна освіта непотрібна, пригадуєте?
Надя Савченко на цій прес-конференції чітко заявила: вона не буде розмінюватись на амбіційні фантазії. Вона адекватно представляє собі обсяги нашого політикума, і свою ступінь обізнаності в ньому. Їй доведеться багато чому научитися. Нічого не буде приймати на віру, і братись за щось, поки не сформує свою власну думку і обдумає, як має діяти. Більше того, із усіма політиками тільки збирається знайомитись по-справжньому, оцінювати їх і перевіряти на міцність. Марк Фейгін в своєму інтерв'ю зауважив, що спілкування із Надею більше схоже на дуель: вона часто агресивно реагувала на речі, очевидні для інших, але незрозумілі для неї, і необхідно мати неабияке терпіння, аби пройти через подібний тест. Зате після десятої чи двадцятої гарячої суперечки почне викристалізовуватись справжня дружба і справжня довіра.
1. НАЙДАВНІШІ ПРАВОСЛАВНІ ПАТРІАРХАТИ ПІДТВЕРДИЛИ НЕКАНОНІЧНІСТЬ ПРЕТЕНЗІЙ РПЦ НА УКРАЇНУ
Автор Павло Берест ( http://tyzhden.ua/Society/30030 ):
«Глави п’яти найдавніших православних церков наголосили на необхідності дотримуватись тих канонічних кордонів, які були установлені при заснуванні національних православних церков.
1-3 вересня у Фанарі, резиденції Вселенського Константинопольського патріарху, відбувся Собор (Синаксис) п’яти найдавніших православних церков. Окрім іншого, на соборі були прийняті рішення, які напряму стосуються українського православ’я. На Собор у Константинополь (Стамбул) до Вселенського патріарха Варфоломія прибули представники Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського патріархатів та архієпископ Кіпру. Деякі оглядачі до цієї зустрічі відзначали, що таким чином, Вселенський Патріарх ініціює відновлення давнього інституту, що називався«Пентархія» — Синод п’яти найдавніших Апостольських кафедр православної Церкви.
На цьому соборі дійсно були присутні уповноважені представники глав перших п’яти історичних православних церков світу. На зустрічі було обговорено ряд проблем загальноправославного характеру і питання, пов’язані з усуненням перепон до скликання запланованого Всеправославного Собору. Як повідомляє офіційний сайт Православної церкви Кіпру, за результатами цієї зустрічі були прийняті: «Послання Предстоятелів Найдавніших Церков» та «Комюніке про підсумки роботи Собору Предстоятелів Найдавніших престолів на Фанарі». У документах сказано про необхідність подальшої діяльності з підготовки скликання Великого Собору Святої Православної Церкви. Також піднімаються питання щодо діяльності православних церков на Близькому Сході, необхідності зусиль політичних та релігійних лідерів світу для встановлення миру в цьому регіоні.
Також виражається солідарність та підтримка усім віруючим різних релігійних конфесій, які страждають від дискримінації й переслідувань. Підкреслюється необхідність продовження екуменічного діалогу з представниками інших християнських конфесій та проведення діалогу з двома іншими монотеїстичними релігіями світу. Крім цього, у документах говориться про необхідності подальших активних дій Православних Церков у благодійній, соціальній та екологічній сферах, зокрема на тому ж Близькому Сході та в Середземноморському регіоні.
Окремо слід відзначити, що у підсумковому комюніке Собору сказано: "крім того, зважаючи на останні події, що мали місце в Православній Церкві, Собор наголошує на необхідності для всіх православних Церков поважати і суворо дотримуватися географічних кордонів своїх юрисдикцій, в тому вигляді, як вони встановлені священними канонами та Томосами про створення цих Церков". Таким чином Собор п’яти найдавніших Апостольських православних церков підтвердив неодноразові заяви Константинопольського патріархату, щодо неканонічності твердження Російської православної церкви про свої претензії на Україну.
Нагадаємо, що у Томосі від 13 листопада 1924 року Вселенський Патріарх Константинополя Григорій VII заявляв: "вiддiлення вiд Нашого Престолу Київської Митрополiї й залежних вiд неї Православних Митрополiй Литви та Польщi, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонiчних правил, а також не дотримано всього того, що було установленно вiдносно повної церковної автономiї Київського митрополита, який носив титул Єкзарха Вселенського Престолу".
Під час зустрічі офіційної делегації Константинопольського патріархату з президентом України 24 березня 2005 р. глава делегації Вселенського престолу архиєпископ Скопельський Всеволод (Майданський) заявив: "Матір Церква, Константинопольський патріархат, вважає, що її дочка - Московський патріархат - має ту канонічну територію, яка існувала в цій Церкві до 1686 року. Підпорядкування Київської Митрополії під Московську Церкву (1686) було здійснено Патріархом Діонiсієм без згоди і затвердження Святого і Священного Синоду Великої Церкви Христової". А 26 липня 2008 року у своєму Зверненні до Українського народу Патріарх Варфоломій сказав:«Українська Церква сім століть належала до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату, тобто від часу хрещення Великим Київським князем (988 р.) аж до її анексії до Російської держави за Петра І (1687)».
Своїм Комюніке п’ять найдавніших православних церков підтвердили, що погоджуються з тим,
Это цитата сообщения herodot_10 Оригинальное сообщение
Прорвало...18+
25 мая 2016
После того как Медведев проговорился про отсутствие денег у ваты мощно бомбануло по-поводу крымчан...
Это цитата сообщения b0m0k Оригинальное сообщение
после того как Медведев проговорился про отсутствие денег у ваты мощно бомбануло по-поводу крымчан
Это цитата сообщения а_барбарисовна Оригинальное сообщение
Что хорошо в России - все живут недолго, сволочи в том числе, поэтому весь вопрос в терпении.
Михаил Жванецкий: 20-ка блестящих цитат о демократии
- То, что при демократии печатается, при диктатуре говорится. При диктатуре все боятся вопросов, при демократии - ответов. При диктатуре больше балета и анекдотов, при демократии - поездок и ограблений. При диктатуре могут прибить сверху, при демократии - снизу, при порядке - со всех сторон.
- Есть три пути развития: стоять на месте, лежать на месте и наш - лежать на правильном пути.
- Украинцы и грузины, как молодожены, - хотят жить одни. А россияне, как родители, - хотят жить с ними.
- Чиновник! Всегда помни, что ты взяточник! Тебе потом напомнят, но поздно будет… Бизнесмен, всегда помни, что ты мог тихо уехать из этой страны. Когда тебе об этом напомнят - хрен ты оттуда уедешь… Политик, всегда помни: наши люди пьют из чувства протеста. Как только пить перестанут, ты не спасешься!
- Самая страшная месть - это прощение.
- Твой ребенок - первый человек, который от тебя полностью зависит, а ты не сможешь им руководить.
- Есть свидетельство о рождении. Есть свидетельство о смерти. А где свидетельство о жизни?
- Если на одну чашу весов положить случайные связи, а на другую - хороший коньяк, я бы выбрал… Постой, а зачем их класть на разные чаши?
- Я был здоровым и думал: умру, когда захочу. А теперь понял: меня могут и не спросить.
- Пьеса закончилась на час раньше спектакля.
- Отец говорил мне: не спеши - и все сбудется. Все сбылось - я уже не спешу.
- Это аптека? А против детей постарше у вас есть что-нибудь?
- У тебя диабет, тебе нельзя сладкого - оставь эту женщину!
- Когда уходит любимый человек, говорят: «Время лечит». Но когда оно вылечит - уйдет и время.
- За что я вас люблю, киевские зрители, так это за полное взаимопонимание, потому что ничего страшнее нет того, когда муж ходит за женой и умоляюще говорит: «Ну я же пошутил…» Всё, кончилось золотое время, в стране всё за деньги. В платных туалетах посетители, у которых запор, требуют вернуть деньги обратно, и суды их поддерживают. По любому вопросу можно обратиться в суд и получить оправдательный приговор. Главная задача суда - не связываться, главная задача церкви - не ввязываться. Суд, церковь и народ полностью отделились от государства, учителя отделились от учеников, милиция отделилась от воров, врачи отделились от больных, всё, спросить не у кого.
На экране непрерывно стреляют, любят друг друга в крови, в грязи, и поют там же. Песни по смыслу приближаются к наскальной живописи. Секс полностью отделился от любви, на свадьбах под крик "Горько" уже не целуются, а идут дальше. Любимые называются партнёрами, объятия называются позой, поцелуй называется началом игры, женихи и невесты исчезли как класс, среди венерических болезней самая редкая - беременность.
Остальное нормально. Москва сверкает, Одесса хорошеет, Омск впервые узнал, что такое автомобильные пробки. В правительстве вяло идут дебаты когда давать пенсию - с 60 или с 65 (это при средней продолжительности жизни в 57). Во время эпидемии гриппа особым шиком считается подговорить гриппозного поцеловать начальника.
Радиации у нас никто не боится - считается, что умереть от неё мы просто не успеем.
В магазинах всё есть, только кому это всё есть? Начиная с 17-го года, едят только "новые русские".
Песен в стране стало в сто раз больше, зато стихов в песнях - в сто раз меньше. Приятное новшество - пение под фонограмму: любимый певец прилетает на гастроли, но голос с собой не берёт.
То, ради чего собрались, не происходит, хотя и рот открывает, и на нас кричит, мол, не вижу ваши руки, не слышу аплодисментов, "браво" не слышу... "Вяло! - кричит он на нас, - вялые вы!". Это мы-то в зале вялые? "Не слышу вас!" - кричит. Это нас он не слышит, как будто мы поём. Но в конце концов он добивается нашего звучания, так что фактически это мы выступаем под его фонограмму.
Все газеты пишут о том, как вести себя в постели, как будто мы из неё не вылезаем, хотя прохожие на улицах есть. Все советы как спать-переспать, и никаких советов как жить. В результате: как ограбить банк - знает каждый россиянин, как сохранить там деньги - не знает никто.
Так как наше производство не работает, одеты мы прилично. Женщины наоборот - раздеты ярко и броско, делают для этого всё, потом за это подают в суд.
Президент для всех загадка. Раньше была загадочная страна, потом загадочный народ, теперь загадочный президент... Умом никого из них не понять. Тут надо чем-то другим думать, чем - мы ещё не подобрали.
Сегодняшнюю жизнь понять нельзя. Литературы нет, учебников нет. Рассказать об этой жизни, как об этой новой водке: когда она даёт в голову - перестаёшь соображать. В Москве пришли в новый ресторан, стали ждать официанта, он пришёл и принёс счёт. То есть так по-новому никогда не жили. Когда меня спрашивают: "Ты как по-английски?" - "Читаю свободно, но не понимаю ни хрена".
Что хорошо в
1. Чи багато з Вас знає детально про що пісня Джамали? Ось переклад:
Коли приходять незнайомці...
Вони приходять до твого дому,
Вони вбивають вас всіх і кажуть:
"Ми не винні ... не винні"
Де ваш розум?
Людство плаче.
Ви думаєте, що ви боги,
Але всі вмирають,
Не ковтайте мою душу,
Наші душі.
Я не могла провести свою молодість там, тому що ви забрали мій світ.
Ми могли б побудувати майбутнє,
Де люди вільно живуть і люблять,
Щасливі часи...
Де ваші серця?
Людство, процвітай.
Ви думаєте, ви боги,
Але люди вмирають.
Не ковтайте мою душу,
Наші душі.
Я не могла провести свою молодість там, тому що ви забрали мій світ,
У мене не було Батьківщини...
Ось так...
2. Мені хочеться знати прізвище (ща) людини, яка вирішила в якості ведучого від України поставити того мужика в бльостках з ідіотською зіркою на голові, якого Вєркою звуть, та прибацаною бабою з бухлом поруч. Просто прізвище, хто це вирішив нас так опустити - ніхто не знає? В усіх гарні красиві ведучі, а ми знову як придурки, на весь світ.
3. Пропоную СБУ отримати в операторів мобільного зв'язку дані про людей, які голосували за Росію і вивели її на ПЕРШЕ місце від України. І відібрати в цих людей громадянство. А краще виселити в Росію. В момент, коли Джамала співала про те, як московити вигнали її народ з власної землі, коли наші хлопці захищали ваш мирний сон і свободу ціною власного життя і здоров'я..., в момент, коли Росія ввозила чергові вагони зі зброєю для нашого подальшого знищення, катувала наших полонених і викрадених... - ви, ляцькі голубі міра внє палітікі - просто тупо есемесили за агресора. Забирайтесь з нашої землі, голубі нахрін! Дайте нам спокійно жити, це ж ВАС, таких тепленьких, вільних і захищених лізе визволяти тварюка, вбиваючи НАС! Підіть туди, куди вас кличе ваше русскоє серце - і запанує мир...
Ненавиджу вас, придурки!
