Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Великдень или Пасха. Что нам ближе?
[575x10]В этом видео показано традиции празднования Великодня в Западной Украине.
Дети водят хороводы и поют веснянки( гаивки)
[575x10]Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Веснянки(гаивки).
Гаивки - обрядовые весенние песни в сопровождении девичьих хороводов. Они являются неотъемлемой частью христианской культуры, хотя возникли еще в далекие языческие времена. День воскресения природы в наших предков был праздником встречи Гайбога и богини Гаи.
Это цитата сообщения Деда-еу Оригинальное сообщение
КРЫМ
КРЫМ
[показать] 
[800x662]В походе по крымским горам
[800x535]В Крыму. На Караби-яйле
[800x558]В заповедном Крыму. Караби-яйла
[показать]Это цитата сообщения Reginna Оригинальное сообщение
Водичка...
бывает разная.
Например, водичка с крана в Киеве откладывается камнями в желчных пузырях киевлян.
Здесь же водичка лечебная. Существует много легенд о данной водичке.
Более сто лет назад одной сиротке явилась Божья Матерь и сказала, что здесь под камнем есть целебный источник, который будет лечить всех страждущих.
И с тех пор все, кто поверил сиротке, едут в Моршин пить водичку и лечить свой кислотно-щелочной баланс. Ведь человек живет по принципу батарейки, главное, чтобы в организме был баланс между радостью и грустью, добром и злом, сытостью и голодом, теплом и холодом, и т. д. и т.п.
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Хорошее настроение вам дарит "Лисапетный батальон"!)))))))
"Сама файна"--это на западноукраинском диалекте значит "самая красивая, самая хорошая". В общем, самая-самая...)Вот такие мы, украиночки)
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Я відпускаю журавля...
[290x322]|
|
Холодно так, наче зима прийшла,
Болісно так, доля нас розвела.
Як і чому так сталось, не питай,
Наші дороги розійшлися.
Мала тебе за журавля в руках,
Та полетів у небеса мій птах.
Ніхто не знав, що буде так, що підеш ти по світах,
І шукатиму тебе - де ти? - озвися...
Приспів:
Я відпускаю журавля,
Лети, лети моя мелодія.
З тобою ми - як небо і земля,
Любове не моя...
Я відпускаю журавля,
Сама лише дивитимусь здаля.
Щоб доленька щасливою була,
Хоч поруч і не я.
Тиха печаль - другою стала в раз,
Доля і час - все було проти нас.
Певно спалила все любовь моя,
Ти ж свого полум'я не втримав.
Наче у сні, без кольорів живу,
Я вже тебе коханим - не назву.
Каже мені любов моя, що тримати буду я
У неволі журавля в своїх обіймах
[290x322]Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Я повна жінка. Це - від доброти!
|
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
затвори очи... затвори...
|
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Пелюстки старовинного романсу. Ліна Костенко
[365x89]
Той клавесин і плакав, і плекав
Чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
Проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов'ї,
Своє гніздо щодня звивають будні,
Упав романс, як він любив її
І говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
До нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
Ліна Костенко
[365x89]
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Світлий сонет.(Як пощастило дівчинці в сімнадцять...)Ліна Костенко
[показать]
Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
А вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Чого являєшся мені у сні? Іван Франко
|
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Народе мій, замучений, розбитий,мов паралітик той на роздорожжу...
[показать]| Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий! Твоїм будущим душу я тривожу, Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу. Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних? Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність Усякому, хто зрадою й розбоєм | Тебе скував і заприсяг на вірність? Невже тобі лиш те судилось діло, Що б виявило твоїх сил безмірність? Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов'ю, Тобі офіруючи душу й тіло? Задарма край твій весь политий кров'ю Твоїх борців ? Йому вже не пишаться У красоті, свободі і здоров'ю? Задарма в слові твойому іскряться І сила й м'якість, дотеп і потуга І все, чим може вгору дух підняться? |
[показать]| Задарма в пісні твоїй ллється туга, І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, Надій і втіхи світляная смуга? О ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання... О, якби хвилю вдать, що слова слуха, І слово вдать, що в хвилю ту блаженну Вздоровлює й огнем живущим буха! О, якби пісню вдать палку, вітхненну, Що міліони порива з собою, Окрилює, веде на путь спасенну! | Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, Роздертим сумнівами, битим стидом,– Не нам тебе провадити до бою! Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі. Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, Твоїй будущині задаток, слізьми злитий, |
[показать] [показать]Это цитата сообщения Ореста Оригинальное сообщение
«Очима культури» № 52. Трагічна муза Теодосія Осьмачки.
Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Ти знаєш, що ти--людина?..Василь Симоненко.
[показать]Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
[показать]
[показать]Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Лебеді материнства. Василь Симоненко.
[показать]
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилати і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмельні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
[показать]Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Колискова мого дитинства)
Заходить до хати зоря-зоряниця
І гомін стихає кругом.
І місяць злітає неначе жар-птиця
Над тихим і ніжним вікном.
Рученьки, ніженьки, лагідні очі,
Спокійної ночі, скінчилася гра
Рученьки, ніженьки, лагідні очі,
Спокійної ночі, спати пора
Хай сниться вам, діти, дідусева казка,
В якої щасливий кінець.
Хай батькова сила і мамина ласка
Дійдуть до маленьких сердець.
Останні відомості про пісню: виконавець пісні - Микола Кондратюк, УТБ, 1971.
[показать]Зайчик сіресенький спить.
Сплять при дорозі воли,
Сплять на відлозі орли.
Спи, мій малесенький, цить,
Зайчик сіресенький спить.
Сплять наші рідні краї,
Ниви дорідні й гаї.
Спи, мій малесенький, цить,
Зайчик сіресенький спить.
Тільки не спить пастушок.
Кинув — летить посошок.
Спи, мій малесенький, цить,
Зайчик сіресенький спить.
[показать]Свого часу маленький Денис, майбутній тележурналіст, дуже любив дивитися «Вечірню казку», і був вкрай здивований легендарною фразою діда Панаса «Отака-то х...ня, любі малятка!», зміст якої не розумів.
Після цього інциденту у прямому ефірі улюбленого для всієї малечі діда вкотре звільнили з Українського телебачення.
Записів «Вечірньої казки» більше не залишилося, позаяк «Дід Панас» (Петро Юхимович Вескляров) завжди виступав наживо, а попередніх записів не робив.
Працювати казкарем в ефірі 25 років, починаючи з 1964-го, було непросто: українська вишиванка Весклярова дратувала чиновників від телебачення, Діда Панаса звинувачували у націоналізмі, а в сімдесятих роках кілька разів навіть пробували звільнити з роботи.
Але народ бив на сполох і засипав телестудію листами: «Куди зник Дід Панас? Поверніть його негайно!» І його повертали — просто у прямий ефір.
До речі, саме Дід Панас ввів на телебаченні таке поняття як "Вечірня казка". Усі тьоті Валі й дяді Володі, всі Хрюші із Степашками на загальносоюзному ТВ з'явилися набагато пізніше.
Редактором у Панаса була, до речі, ще одна культова українська телезірка - і майбутня співведуча Тьотя Катя з програми "Катрусин кінозал".
Одним словом, діти щоразу завмирали біля телеекранів після традиційного вітання Діда Панаса: «Добрий вечір вам малятка, любі хлопчики й дівчатка!»
[показать]Это цитата сообщения Любовь_Козырь Оригинальное сообщение
НІ ДО ЧОГО - Любов Козир
Мені твоє «Вибач» уже ні до чого, друже:
Спізнився із ним ти на цілий десяток років.
Чи думав, страждала? Та, якось, пробач, не дуже,
Бо мала зробити чимало рішучих кроків.
Напевно, прощати – то, все ж, не моя чеснота,
Душі не проймають слізливо-щенячі очі…
Я вже не боюся ні зламів, ні поворотів,
Тим паче – казок про самотні холодні ночі.
Напевно, навчилась не думати про минуле,
І кожного дня не лічити сердечні шрами,
Мені твоє «Вибач» не треба, я ген забула
Про те, що колись обірвалося поміж нами.
© Любов Козир, 2013