Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього
Документ 995_155, чинний, поточна редакція — Підписання від 09.12.1948
Джерело:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_155/ed19740125#Text
Офіційний переклад
{Офіційний переклад Конвенції
надісланий листом МЗС
№ 72/14-612-54598 від 22.04.2024}
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього
Дата вчинення:
09.12.1948
Дата підписання українською стороною:
16.12.1949
Дата ратифікації Президіумом Верховної Ради СРСР:
18.03.1954
Дата набрання чинності для України:
13.02.1955
Договірні Сторони,
беручи до уваги, що Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у своїй резолюції 96 (I) від 11 грудня 1946 року, оголосила геноцид злочином за міжнародним правом, який суперечить духу і цілям Організації Об’єднаних Націй та засуджується цивілізованим світом,
визнаючи, що протягом всієї історії геноцид спричиняв людству великі втрати, і
вважаючи, що задля звільнення людства від такого огидного лиха необхідна міжнародна співпраця,
домовилися про таке:
Стаття I
Договірні Сторони підтверджують, що геноцид, незалежно від того, вчинений він у мирний час чи під час війни, є злочином за міжнародним правом, якому вони зобов’язуються запобігати і за який карати, у разі його вчинення.
Стаття II
У цій Конвенції під геноцидом розуміється будь-яке з наступних діянь, вчинене з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:
(a) вбивство членів такої групи;
(b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
(c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих призвести до її повного або часткового фізичного знищення;
(d) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
(e) примусове переміщення дітей такої групи до іншої групи.
Стаття III
Наступні діяння є караними:
(a) геноцид;
(b) змова з метою вчинення геноциду;
(c) прямі та публічні заклики до вчинення геноциду;
(d) замах на вчинення геноциду;
(e) співучасть у геноциді.
Стаття IV
Особи, які вчиняють геноцид, або будь-які інші діяння, перелічені в статті III, підлягають покаранню, незалежно від того, чи є вони уповноваженими за конституцією правителями, посадовими або приватними особами.
Стаття V
Договірні Сторони зобов’язуються прийняти, у відповідності до своїх Конституцій, необхідне законодавство задля забезпечення дії положень цієї Конвенції, і зокрема, впровадити дієве покарання для осіб, винних у вчиненні геноциду або будь-яких інших діянь, перелічених у статті III.
Стаття VI
Особи, звинувачені у вчиненні геноциду або будь-яких інших діянь, перелічених у статті III, мають постати перед компетентним судовим органом Держави, на території якої таке діяння було вчинено, або перед таким міжнародним кримінальним судом, який може мати юрисдикцію стосовно Договірних Сторін, що визнали його юрисдикцію.
Стаття VII
Геноцид та інші діяння, перелічені в статті III, не вважаються політичними злочинами задля цілей екстрадиції.
В цих випадках Договірні Сторони зобов’язуються здійснювати екстрадицію відповідно до свого законодавства і чинних договорів.
Стаття VIII
Будь-яка Договірна Сторона може звернутися до уповноважених органів Організації Об’єднаних Націй з вимогою вжити, відповідно до Статуту ООН, таких заходів, яких вони вважають необхідними задля запобігання і припинення актів геноциду або будь-яких інших діянь, перелічених у статті III.
Стаття IX
Спори між Договірними Сторонами стосовно тлумачення, застосування або виконання цієї Конвенції, включно зі спорами щодо відповідальності Держави за геноцид або будь-які інші діяння, перелічені в статті III, передаються на розгляд Міжнародного Суду ООН за вимогою будь-якої із сторін спору.
Стаття X
Ця Конвенція, тексти якої китайською, англійською, французькою, російською та іспанською мовами є рівно автентичними, датується 9 грудня 1948 року.
Стаття XI
Ця Конвенція відкрита для підписання до 31 грудня 1949 року будь-яким Членом Організації Об’єднаних Націй та будь-якою Державою, що не є членом Організації Об’єднаних Націй, якій Генеральна Асамблея направила запрошення підписати Конвенцію.
Ця Конвенція підлягає ратифікації, і ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному Секретарю Організації Об’єднаних Націй.
Після 1 січня 1950 року до цієї Конвенції може приєднатися будь-який Член Організації Об’єднаних Націй та будь-яка Держава, що не є членом Організації Об’єднаних Націй, яка отримала запрошення, про яке зазначено вище.
Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному Секретарю Організації Об’єднаних Націй.
Стаття XII
Будь-яка з Договірних Сторін може в будь-який час, шляхом направлення повідомлення Генеральному Секретарю Організації Об’єднаних Націй, поширити застосування цієї Конвенції на всі або деякі з територій, за зовнішні відносини яких така Договірна Сторона відповідає.
Стаття XIII
У день, коли перші двадцять ратифікаційних грамот
Читать далее...