Про суть і містичне призначення священного меча Арея для України оповідає стародавня козацька легенда, знайдена в архіві знаменитого козака і кобзаря, учасника українських визвольних змагань Василя Ємця.

"Є така повідка, що, в часі збурення Запорозької Січі, характерник отаман Дженджелій не захотів піддатись москалям і рівно ж не хотів іти під Турка за Дунай. Він зібрав 300 запорожців і пішов з ними світ за очі. Коли запорожці прийшли до гори, прощаючись навіки з Рідним Краєм, їм вийшов якийсь дід назустріч і запитав:

- Чого прийшли сюди ви, діти?

- Січ нашу москалі спалили, зруйнували, волю задушили і Козацьку Мати-Україну в кайдани закували. Тож, нема де нам подітись. З москалями нам не жити й до бусурменів іти в прийми серце не лежить. Нехай камінням краще станем!

- Так відповів за козаків отаман Дженджелій.

Кремезна постать діда розігнулась, його вже згаслі очі заіскрилися вогнем, зітхнув старий та й каже:

- Скидайте, діти, ваші шаблі та всі до одного.

І здіймали мовчки запорожці дамаські шаблі, що тисячі голів ворожих постинали й на купу перед дідом їх зложили. Поглянув дід навколо, очі вгору зніс - і полумінь велика спалахнула. Стопилися шаблі в огні, неначе б то не криця була, лишень віск.

От розгорнув дід попіл і вздріли всі великий меч, з обидвох боків гострий та блискучий, але тяжкий, тяжкий.

- Попробуйте-но, діти, хто з вас цей меч здолає нідіймити! - озвався стиха дід. І пробували всі, та силкувалися, але для кожного він був тяжкий.

- А нумо, пішліть гінців за річку, за Дунай, чи не знайдеться козарлюга, що зможе зрушити цього меча.

Гінці, як вітер, полетіли, і ось на конях швидкокрилих Братерство Січове прийшло з-за Тихого Дунаю.

- Попробуйте-но, діти, хто з Вас цей меч здолає підіймити! - озвався
стиха дід.

І пробували всі та силкувалися, але для кожного був він тяжкий.

- То шліть гінців на Кубань, бо й туди пішла козацька запорозька сила.

Соколами полинули гінці, і на братній голос озвалося й присунуло Козацьке Товариство з-над Кубані.

- Ну, що ж? Пробуйте і ви цього меча зрухнути! - озвався знову стиха дід.

І пробували всі та силкувалася, але для кожного був він тяжкий.

- Ой, бачу, дітки, що нема такого межи вами, хто б подолав цей меч один підіймити! - промовив сумно дід.

- Повідь, дідусю, нам, а хто ж його підійме і хто з ним зможе воювати? - спитав отаман Дженджелій.

- То буде, сину, козак з козаків, якого ще не бачив світ!

- А як же буде зватись він? - спитав ізнову отаман Дженджелій.

- То буде, сину, з поміж лицарів могутній лицар, ще незнаний. Цей меч в його руках пером легеньким стане. Ним волю він здобуде, і лише тоді всміхнеться радісно стара Козацька Мати-Україна.

- А як же буде зватись він? - отаман знову запитав.

- ЄДНІСТЬ буде йому ймення. Коли у боротьбі з'єднається брат з братом, коли серця в одно зіллються, коли запроданці й зрадники переведуться! - прорік востаннє сивий дід і крізь землю провалився.

А

[показать]

На Трійцю, чи Зелені Свята,
в теплі купається земля.
Прибралась рясно наша хата
в зелене липове гілля.
(Народна пісня)

Зелені свята - це давньоукраїнський цикл свят, пов’язаний із завершенням Весни та початком Літа.

В основу покладений культ дерев та рослинності, обожнення землі, вшанування духів Природи, магія заклинання майбутнього урожаю та закликання сімейного благополуччя.

У наших Предків зелені свята відзначалися у три дні:

 Завивання вінків, Клечальна Субота та Клечальна Неділя, звідки й друга назва - Трійця.

У цей день - і люди, і оселя - усе прикрашається зеленню, квітками, тобто  «маїться» від слова «май», що означає - цвіт, травень. Щоправда, юдохристиянська церква аби відірвати наш народ від споконвічних звичаїв і ритмів Природи перенесла цей день на червень, перекрутивши і сам зміст, і значення сакрального свята ((http://uk.wikipedia.org/).

Читать далее

 Берегиня у сонячній сукні,

Біля верб, молода і струнка.

Її очі як льон, незабутні

І привітна мов чиста ріка.

Заплелися у коси усюди

Дивоквіти-сузір’я-зірки.

Її щирість і ніжність здобуде

берег долі широкий, дзвінкий.

І душею полине у небо

Наче пташка, метелики ввись.

Все покличе, поманить до себе

Доки папороть-цвіт не з'явивсь.

Берегиня у сонячній сукні,

Сущу річку життя берегла.

Оберіг, або слово напутнє -

І біда в них згорає дотла.

І любисток запахне духмяно,

Ніби щастя приходить у дім.

Все злилося одним океаном

В неповторному світі своїм.

Де калина гаряча як серце,

Життєдайне зерно і земля.

Де усе у тобі обізветься,

Де усе гомонить, розмовля.

Та журилася щось синьоока,

[показать]

Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу, 
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.

Читать далее