Так упаковать товар — настоящее искусство.Существует такая упаковка, к которой руки сами тянутся. Она вызывает улыбку, и ты сразу хочешь заполучить продукт, даже не смотря на то, что внутри.
Для пересічного українця історія ця стала відомою з 19 березня 1997 року, коли у друкованому органі Всесоюзної центральної ради профспілок газеті «Труд» з’явилася публікація харківського кореспондента Олександра Чепалова «Махмуд Есамбаєв: Не гоже забувати своїх Богів», де йшлося про долю українського хлопця з-під Полтави, льотчика, героя Радянського Союзу, який став у Канаді вождем племені ірокезів. Рівно через 30 років після канадської виставки ЕКСПО-67 видатний танцівник, член радянської делегації, розповів її авторові публікації.
Чому ж Есамбаєв з 1967 року мовчав про цю неймовірну історію? Відповідь на це питання можна знайти в «Труді», у зізнанні самого вождя, які відтворив танцівник:
«– Я б пішки пішов через океан на батьківщину. Та не можна було».
Очевидно, вже ніхто не довідається, про що тоді у вігвамі говорив віч-на-віч з вождем визначний артист: вхід охороняли індіанські воїни, і навіть чекістів, котрі супроводжували радянську делегацію, туди не пустили. «Мовчанку» Есамбаєв витримав 30 років. Чому ж її порушив? Можливо, вважав, що минув значний час. А мо’, до відвертості спонукало гарне товариство та чарка, бо ця розмова з Есамбаєвим відбувалася в ресторані. Журналіст навіть записав її на магнітофон. Це вже згодом танцівник чомусь став відмовлятися від своїх слів, а знічений і навіть обурений журналіст божився Ользі Василівні Рубан, небозі Івана Івановича Даценка, що ані слова «відсебеньок» до цієї історії не доточив, і на підтвердження був готовий надати магнітофонні записи тої розмови.
Ольга Рубан кілька разів поривалася зустрітися з Есамбаєвим, але наляканий танцівник наполегливо цього уникав. Після смерті Махмуда Есамбаєва залишився величезний архів. Але з ним трапилося лихо: під час однієї з ракетних атак Росії на Грозний ракета влучила в квартиру Есамбаєвих.
Вже відслужився.
|
Серия сообщений "04 - апрель":
|
Що 17 квітня вперше роблять журавлі і чому дівчатам сьогодні не варто сидіти вдома
На Осипа влаштовували оглядини вільсі - малося на увазі спостереження за деревом і визначення тієї пори, коли воно почне цвісти.
|
Серия сообщений "Украинские народные праздники ":
Интересно, а как будут называть русских солдат, воевавших в Украине?
По аналогии с Афганистаном?
Там - "афганцы", тут - "украинцы?".
А медали "За исполнение интернационального долга" дадут?
А праздник для них какой?
По аналогии - годовщина вывода войск из Украины?
Я вот тут решил помочь поэтам тамошним.
Типа насквозь русского Розенбаума.
Написал новый, современный стих на его песню "Черный тюльпан".
Петь надо грустно, полностью разворачивая широкую русскую душу.
Иногда пускать слезу и не забывать, чтоб сопли пузырились...
"Белый камаз"
Там на Донбассе, в белом Камазе
Молча боярышник мы из бутылочек пьем
Рваные в клочья, съездили в отпуск,
Верим, что нас похоронят в стене под Кремлем
Лезли упорно, в аэропорт мы
Не ожидали, что братья в нас будут стрелять
Ножки отдельно, ручки отдельно
Под балалайку теперь мы не сможем плясать
Когда в поля под городом Торезом
Ракетой Бука падал весь изрезан
Нечайно сбитый рейс MH17
Вы все на русских стали обзываться!
Мы вас от вас самих же защищали,
Чтоб вы друг друга не поубивали!
Мы думали, что братьями вам станем,
А получилось точно, как в Афгане!
А получилось точно, как в Афгане…
Но мы не боимся, очень гордимся,
Хоть удивимся, что нету нас там, где мы есть
И на поминки едем мы в цинке
Едет на родину русский солдат, только правда, не весь
Мы все надежды власти оправдали
Получит каждый первый по медали
За то, что их от них освободили
А те – неблагодарные – убили!
И мы идем от гнева стиснув зубы
Боярышником смачивая губы
Идут с Кремля указы для Донбасса
А значит, есть работа для Камаза!
А значит, есть работа для Камаза…
[544x700] |
[показать]
|
Серия сообщений "Конструктор":
Мне, как русскому по национальности долгое время было приятно верить в то, что украинский язык произошел от русского. Но вынужденно отключившись от российской пропаганды и начав изучать этот вопрос глубже – я понял, что все как раз наоборот.
Еще долгое время российский ватник и ура-патриот всеравно будет свято верить в то, что украинский язык – это даже не язык, а диалект. И при поддержки на уровне правительства этот украинофобский миф выглядит для них правдой. Убеждать их в обратном нету никакого смысла.
Но кому интересно дальше приведу статью от пользователя Google+ Leshijy.
|
“За 20 років сліду вашого не буде”
Інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті до 70-річчя з часу проведення польською владою акції “Вісла” (28 квітня – 12 серпня 1947 року) Акція “Вісла” – військово-політична операція польської комуністичної влади, що стала інструментом етнічної чистки[1] та полягала у депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель. Мовою фактів Вигнання нацистів із теренів Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося встановленням в цьому регіоні радянської влади чи комуністичних прокремлівських урядів. Місцеві комуністи відразу приступили до масштабних репресій з метою упокорення населення. Одним із |
|
|
Знаете, чем уникальны озера? Это закрытые водоемы, и в некоторых из них могут происходить аномальные явления или очень странные химические реакции. А влияют на них как события извне (начиная от падения метеоритов и заканчивая техногенными катастрофами), так и их внутренняя жизнь, древняя и таинственная: движение плит, геологические явления.
Озеро Пяти Цветков, Китай
Местные жители считают озеро Пяти Цветков волшебным. Конечно, о его чудесных свойствах можно только догадываться, но однозначно его пейзажи волшебны.
Продолжается Великий пост 2017, который для каждого верующего является самым длинным и сложным в году. Но даже такой серьезный период не лишен праздников. Один из них – Вербное воскресенье или, как он еще называется, Вход Господень в Иерусалим.
[показать]
Вербное воскресенье в 2017 году: какого числа отмечаем
Вербное воскресенье – это переходящий церковный праздник, непосредственно зависящий от даты Пасхи и наступающий ровно за неделю до нее. А потому он не имеет фиксированной даты и ежегодно празднуется в разные дни.
Поскольку Пасха в этом году выпадает на 16 апреля, то Вербное воскресенье в 2017 году приходится на 9 число того же месяца.
Художник Алина Осеева родилась в 1964 году в городе Загорске, Московской области. В 1981 году окончила Феодосийскую художественную школу им. И.К. Айвазовского, а в 1986 г. Харьковский художественно-промышленный институт, факультет художественного конструирования.
Первая персональная выставка состоялась еще в художественной школе в г. Феодосия. Неоднократно принимала участие в коллективных выставках, в том числе в художественной галерее им. И.К. Айвазовского и в музее А. Грина, в Харьковском художественном музее.
Работа с шёлком недаром считается искусством для избранных - это уникальный материал, дающий широкие возможности для творчества. На чудесной ткани можно прорисовать самые мелкие детали, картина получается яркой и дышит лёгкостью. Но в отличии от холста, шёлк не терпит ошибок – каждое прикосновение кисти художника останется на картине навсегда.
Алина Осеева одна из немногих, кто самостоятельно овладел непростым искусством традиционной китайской живописи. Имея высшее художественное образование, она много лет рисовала маслом и акварелью, но познакомившись с работами китайских мастеров, уже почти 10 лет рисует на шёлке.
[показать]
далее...

«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Придивіться до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніше. Горить і дихає воно. Земля вся у срібному світлі; а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дихає млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч!»
Ніхто краще й духовніше не описав «українськість» української ночі, ніж Микола Гоголь. У цьому твердо був переконаний Євген Маланюк – один із найвідоміших українських поетів міжвоєнної Праги. У своїй праці «Нариси з нашої культури» (1954 року) саме він пише про «українськість» «єдиного-неподільного» Миколи Гоголя, в якого «навіть поміщики з «Мертвих душ» є українськими поміщиками, з українським характером». І що також важливо – для Маланюка Гоголь назавжди залишається «в річищі українського не так літературного (бо він був перерваний), як культурного процесу».
Якось непомітно минули 165-і роковини від дня смерті Миколи Гоголя – українського письменника, який писав російською мовою. Цей ювілей дає привід знову повернутись до «українськості» Миколи Гоголя, яка з часів перед Євгеном Маланюком і після нього, та й зараз викликає бурхливі дискусії.
Відомо, що Гоголеве життя минуло в мандрах, життя в дорозі привело його й до Чехії. У пошуках затишку для тіла й душі, на ці землі він повертався багато разів. Мабуть, серед українських письменників чеськими землями він мандрував найбільше. Вперше Микола Гоголь дістався до Чехії влітку 1839 року, зупинився в готелику «Стара пошта» на Малій Страні, а 16 липня вирушив «на води», до курортного містечка Марієнбад – нині Маріанске Лазнє (Mariánské Lázně). Відтоді курортні містечка – Марієнбад, Карлсбад (нині Карлові Вари), а також північно-моравський водний курорт Ґрефенберґ (нині Єсенік) особливо припали Миколі Гоголеві до душі.