Блюда из картофеля пользуются популярностью в любой семье. Среди всего многообразия рецептов я всегда любила драники. Увидев рецепт картофельных блинов, я решила, что они будут очень похожи на любимые драники. Да, действительно похожи, и в то же время - отличаются. Картофельные блины получаются очень нежными и вкусными, они могут быть как самостоятельным блюдом, так и гарниром к мясу или рыбе. Кроме того, они прекрасно сочетаются с соусом из сметаны и зелени.
Случайно в интернете нашла рецепт этого закусочного торта, но там коржи были слоёные для «Наполеона», а я купила коржи вафельные…и вот что получилось:)
Традиционный украинский обряд свадьбы условно делится на три цикла: передсвадебный, собственно свадебный и послесвадебный.
В разных этнографических районах Украины каждом из них были присущи свои ритуалы, обряды и обычаи. Основное внимание сосредоточим на совместных общеукраинских чертах и традициях украинской свадьбы.
К предсвадебному циклу относятся обряды, связанные с достижением согласия; молодых и их семей на брак: запросы, сватовство, смотрины и помолвка. Запросы - это предварительное разведки семьей молодого о намерениях родителей невесты. Этот термин был распространен преимущественно на Харьковщине и Сумщине, на Черниговщине и Кировоградщине - «допросы», в Ивано-Франковской - «визнавкы». На разведку шли мама или папа молодого ли кто из близких родственников. В конце XIX - начале XX в. Обычай предварительной разведки относительно согласия на сватовство превращается в вежливое предупреждение о приходе сватов.
У весільній обрядовості українців збереглося чимало прадавніх язичницьких елементів, первісний зміст яких забувся, але народ їх дотримується за традицією, "бо так треба". Вважалося, що шлюб буде щасливим тільки в тому випадку, коли молоді та їхня численна рідня виконають певні ритуали з походами, танцями, піснями, діями, примовками тощо. Прийоми цієї весільної магії збереглися в Україні й до сьогодні.
У часи Трипілля існувало триярусне пояснення всесвіту, трипільці вірили в надприродні сили і під керуванням жінки відправляли комплекс магічних ритуалів. Головні принципи керування і відправлення обрядових дій дійшли до нашого часу в рудиментарній формі і є складовими української традиційної весільної обрядовості. Різні верстви населення Скіфської держави (за описом Геродота), а пізніше Київської Русі (за літописами), мали сформовані шлюбні звичаї, які відрізнялися своїми самобутніми рисами, ретельно зберігалися і підкорялися загальноприйнятим зовнішнім шлюбним законам. З прийняттям християнства (988 р.) в Русі розпочалася активна боротьба представників християнської культури з язичництвом. Церковники посилено намагалися взяти на себе провідну функцію регулювання, ритуального й документального санкціонування шлюбу серед усіх верств населення. Однак бажання більшості населення жити за традиціями своїх предків привело до стану "консервації" обрядової культури. Язичницьке віросповідання масово існувало на всій території Київської держави протягом ХІ-ХІІ ст. та зберігалося на окраїнах феодально-раздрібленої Русі до ХIV ст. Тобто, на території сучасної України весільний звичаєво-правовий комплекс за своїми ритуалами був остаточно сформований до ХІ ст., а приблизно з ХІІ ст. починає поступово трансформуватися і втрачати у свідомості людини своє первинне значення, набуваючи християнського впливу:
«Не можна вишивати», «Не можна переступати через мотузку», «Не дивитися на пожежу»… Такого роду заборонами для вагітних вже нікого не здивуєш, а от цілий ряд ритуалів, пов’язаних із процесом народження дитини, залишається невідомим.
Пологи приймала жінка, відома під назвою повитуха, баба-пупорізка, баба-бранка та ін., яка мала досвід та знання з медицини. Вона ж відрізала пуповину: дівчинці на гребені (щоб пряла), хлопцеві на сокирі або книжці (щоб був господарем, грамотним). Сам пуп зберігали в скрині до семи років, а тоді дитина мала його розв’язати, щоб стати здібною до усіх видів робіт.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
[показать]Курява вздовж дороги здійнялась така, що не видно ні села з вікна, ні самого вікна з-під сільської стріхи. Закурило, затупотіло, засвистіло, аж відлуння пішло горшками, що ледь не попадали з тину… То промчали козаки на бистрих гнідих, збиваючи копитами степову траву, ніби наздоганяючи саму долю, що тікає світ за очі. Сорочки на них розхристані, кунтуші поскручувались, бурки в кого позсувались, а в кого аж оселедець вітром завиває…
Козаки були неперевершеними воїнами. Хоробрими, сильними, розумними і хитрими. В особливий спосіб вміли організувати свій воєнний устрій, працю і побут. Козаки прокидались із сходом сонця, вмивались холодною річковою водою і помолившись, брались за зброю…