[500x]

Дивно, але рід «русского художника» Миколи Ґе не мав жодного росіянина. Це француз, який українізувався і був центром українства.

Історія роду художника Миколи Ґе бере початок у Франції, про що свідчить галльське коріння та «оптимістичне» прізвище («gai» – веселий). Його прадід під час революції емігрував у росію, поселився в москві, завів фабрику. Дід художника Жозеф (Осип) Ґе був на військовій службі в кірасирському полку, розквартированому неподалік Полтави. Микола Ґе згадував, що дід «зрікся навіть своєї мови» (французької), хоча російською й українською володів не цілком досконало. На Зіньківщині він одружився з дочкою українського поміщика красунею-українкою козацького старшинського роду Дарією Яківною Коростовцевою.

Мати М. Ґе у дівоцтві Садовська померла під час холери, коли Миколі було три місяці. Його виховувала тітка Олександра Матушевич, бабуня Дарка та нянька Наташа. Художник згадував, що бабуся говорила «з милою, м’якою малоросійською вимовою», «підтримувала в домі традиційну малоросійську атмосферу».

[показать]
Рамочка від Nata Vi

Рік без Яни Червоної…
2 квітня 2019 року загинула Яна Червона з Харкова (позивний Відьма). Спершу Яна була волонтером та допомогала батальйону “Айдар”. А воювати почала у вересні 2016 року, вступивши до лав 54-ї бригади, потім перейшла у 46-й окремий батальйон спеціального призначення “Донбас – Україна” та пробула у ньому до кінця свого життя… Смерть настала внаслідок прямого влучення 2 ворожих мін у спостережний пост…

“Не знаю, чи можна сказати “дякую” цій війні, це, напевно, неправильна фраза. Але завдяки всьому цьому ми взагалі зрозуміли, що таке Україна. Я вивчила гімн України… Я почала з дітьми вдома говорити українською”, – розповідала Яна.



Ця війна змінила багатьох з нас… Особливо гостро це відчуваєш, коли смерть забирає таких світлих та мужніх людей, якою була Яна, справжніх патріотів своєї країни.
Життя ніколи не буде колишнім…
Болить постійно, а час не лікує…
Тому, що такі як Вона – незамінні!

Рамочка від Наталя_Івушка

Рамочка від NATALI_KOMJATI

Маленькая гаёвка

Радость жизни, вечные человеческие ценности и очарование украинского села воспевает в своих работах киевская художница Оксана Збруцкая. Ее произведения – это детские сновидения с огромными цветами, причудливыми животными и нежными ангелами. Это мир, где небо встречается с землей, соединившись в одно целое в круговертях человеческого бытия. Калейдоскопом проносятся образы из жизни потерянной патриархальной Украины: праздники, развлечения, романтичные сцены и идиллические ландшафты.


Радуга

Получив высшее образование в Национальной Академии Изобразительного Искусства и Архитектуры, Оксана нашла свою индивидуальную технику, создав авторский стиль живописи, получивший название "этно-романтизм". "Сколько себя помню - столько и рисую. Я влюблена в подольские пейзажи. Эти ландшафты повторяются почти на всех моих картинах: тихий плес, холм, избушка. Это мой рай на земле", - так говорит о своем творчестве художник. Ее работы жизнерадостны и оптимистичны, красочны и динамичны. В них все пространство как будто вибрирует, заполненное фактурными пестрыми мазками, и, если взглянуть на него со стороны, переплетается в единый замысловатый орнамент.

Побачивши її на вулиці, навряд чи хтось зможе подумати, що за її плечима − 6 років війни. Дебальцеве, Чорнухине, Катеринівка… Десятки врятованих побратимів та… сотні знешкоджених мін. Ольга Прищепа на псевдо «Кобра» − єдина жінка-сапер у своєму батальйоні. Ольга уже 4-ий рік розміновує Донбас від ворожих снарядів та мін. Чому кобра? Відповідає − бо спокійна, доки її не чіпають…

Ольга пішла на війну добровольцем у 2014 році, до цього ніколи не мала справи з військом. Зі столичного бухгалтера, яким працювала багато років, стала начальником медичної служби в батальйоні імені Джохара Дудаєва.



Нині сержант Ольга Прищепа − сапер. Вона − головний сержант інженерного взводу однієї з бригад ЗСУ. Щодня ризикує власним життям не менше, ніж колись з бойовими побратимами під обстрілами на передній лінії. Нерозірвані снаряди, міни, розтяжки, закладки. Нині її війна − знаходити та знешкоджувати залишені проросійськими бойовиками смертоносні пастки.

Про службу в добробаті, Дебальцівський плацдарм, захоплення саперною справою та… поранення — Ольга розповіла у полі після розмінування ще однієї ділянки території поблизу Павлополя.

Рамочка від Наталя_Івушка

Сердце Киева и место обитания былинного киевского Змея, самые старые часы и несостоявшаяся мечта Киевсовета. Все это – в истории Подольского района. 1. Район-музей под открытым небом Когда люди начали заселять территорию современного Подола – версий несколько. Есть мнение, что еще в конце IX века. Вот только Нестор Летописец настаивает, что до XII века на Подоле не жил никто: “На подольи не седяху людье, но на горе”. Слой XII века археологи нашли. Здесь есть старинный водопровод, остатки хорошо укрепленной деревянной усадьбы, погреб и посуда. Здесь же нашли 6 княжеских печатей, позволивших утверждать, что в этом районе была расположена первая киевская таможня. К слову, именно на Подоле появились еще и первые в Киеве рынок, аптека, мельница, водопровод, электростанция и высшее учебное заведение.

Рамочка от Beauti_Flash

Неважливо, грішні ви чи праведні. Як палає бій
Мужньо ви рятуєте поранених попри страх та біль.
Бачив сам – з передової лінії ведете вогонь.
Зрозумів – від докорів сумління не врятує бронь.
Бо страшніш можливості загинути почуття вини
Перед вами – квіти з поля битви, ластівки війни.
Стали ви у час журби й випробувань до солдатських лав,
Довго у окопах я виборював рівність наших прав,
Рівність наших статей та обов’язків в полі й бліндажах.
І нехай під обстрілами боязко, був ще більший страх.
Лютий страх дивитись в ваші очі та лишитись сну
Знаючи – за спинами жіночими пережив війну.
Недостатньо сипати порадами там де бій тривав,
І кричати по тилах: «нас зрадили!» – то пусті слова.
Важко захищати рідну сторону від страшних атак.
Я – служив; тепер мені – не соромно. Тож скажу вам так:
Хай і не розвіялись примарами лихоліття дні,
Хоч біда висить густою хмарою, ви у цій війні
Переможете! Зарано вас хоронять! Тверда ваша стать!
Тільки жаль, що найміцніші «броніки» вас не захистять
Від лихого наклепу та ницості, й заздрісних думок…
Ластівки війни! Святі та грішниці! Бережи вас Бог!

Художник - Беата Куркуль
/На картині - ветеран АТО Дарина Рудик/
© Автор – Ігор Сичов

Рамочка від Beauti_Flash

Дивлячись на вироби ужгородської художниці Наталії Неймет, навіть не віриться, що ця краса ще не так давно була звичайним каменем. Наталія опанувала незвичну техніку створення 3D-малюнку на камені – і тепер має чимало поціновувачів як у нашому краї, так і за його межами. Як перетворити камінь на сувенір, і чи важко “оживляти” каміння – майстриня розповіла “Про Заходу”.

Наталія Неймет малюванню навчалася лише в дитинстві – всього рік ходила на гурток. Тоді своє хобі вона серйозно не сприймала, вивчилася на швачку і думати забула про мистецтво. А вже у дорослому віці, не так давно, зрозуміла, що її знову тягне до малювання, і вона хоче ним займатися. “Приблизно 5 років тому я почала малювати олівцем, виконувала портрети на замовлення. А десь 4 місяці тому вперше спробувала розмалювати фарбами камінець. Надихає мене творити у цьому виді мистецтва чудовий італійський художник Roberto Rizzo, він створює просто неймовірні 3D-малюнки!”, – розповідає Наталія.